Економічна соціологія

має свою історію. Коротко розглянемо джерела та основні етапи розвитку економічної соціології. Перші праці економіко-соціологічного характеру з'явилися ще в епоху Відродження. Однак певних теоретичних ознак це знання набуло лише в ХУІІІ ст.

Перший етап (початок ХУІ – кінець ХУІІІ ст.) заклав основи економічної науки (У. Петті (1623-1687), П. Буагільбер (1646-1714).

Другий етап (кінець ХУІІІ – кінець ХІХ ст.) Однією з перших комплексних теорій, що пояснювала суть і структуру економіки та її взаємодію з іншими сферами суспільного життя, була теорія економічного лібералізму англійського економіста А. Сміта (1723-1790). Економіка, стверджував А. Сміт, не існує поза суспільством, оскільки її стан зумовлений впливом держави, свободи підприємництва, конкуренції. Людина в його праці «Багатство народів» – це автономний індивід, якого спонукають два природні мотиви – самокорисливий інтерес і схильність до обміну. Під впливом ідей А. Сміта класична політична економія розгорнула дослідження господарського життя. Англійський економіст Д. Рікардо (1772-1823) розробив техніку економічного аналізу, окреслив основні умови гармонічного розвитку праці і капіталу. Англійський економіст, філософ Т. Мальтус (1766-1834) розкрив зв'язок між виробництвом, споживанням та динамікою народонаселення. Важливу роль у розвитку соціально-економічних ідей відіграла «моральна арифметика» Дж. Бентама (1748-1832), згідно якої основу всіх дій людини створює принцип користі, її бажання досягнути найбільшого задоволення й прагнення уникнути страждань.

Характерними ознаками економічних теорій цього періоду є:

раціональне розуміння господарського життя;

заміна багатства господарського життя певними принципами, яким надано характер об'єктивних законів;

зв'язок економічних положень з елементами моральної філософії, розгляд економічних рис людини у поєднанні з її розумовим і моральним розвитком.

Щодо розвитку соціологічного знання, то цей етап пов'язаний з іменами видатних соціалістів-утопістів А. Сен-Сімона (1760-1825), Р. Оуена (1771-1858), Ш. Фур'є (1772-1837). Саме вони вперше наголосили на необхідності вивчати реальне становище людей, а не абстрактні принципи, фактори виробництва тощо. При цьому акцент робився на суспільні класи, які, на їх думку, поставали не як звичайні статистичні групи, а як реальні соціальні суб'єкти.

Впевнившись у руйнівному впливу економічного середовища на людську сутність (експлуатація, конфліктність, класова боротьба), вони зробили висновок про необхідність зміни цього середовища.

Важливе місце у критиці політичної економії займала німецька історична школа націонал-економії, яку представляли В. Рошер (1817-1894), Б. Гільдебранд (1812-1878), К. Кніс (1821-1898). Сутність німецької історичної школи визначали наступні положення: історизм (господарське життя є різним на різних історичних етапах розвитку суспільства, воно також має відмінності у різних націй, народів) ; анти-індивідуалізм (особливим суб'єктом господарського життя виступає народ з приманами йому вдачами, смаками, способом життя) ; анти-економізм (народне господарство треба розглядати, не відокремлюючи його від реального життя людей) ; емпіризм (народне господарство треба вивчати шляхом дослідження фактів, використовуючи статистичні показники) ; нормативізм (економічна наука є наукою з моральним змістом). Тому політекономія для представників цієї школи – це не просто наука про розподіл багатства, а наука про соціальне багатство. З точки зору В. Рошера, для вивчення економіки треба знати сім сторін суспільного життя – мову, релігію, мистецтво, національність, право, державу, господарство. Отже, німецька історична школа націонал-економії, подолав обмеженість виключно раціоналістичного і утилітарного тлумачення економічної дії, показала єдність економіки і суспільства, розробила власний метод аналізу економічних систем – історичний метод, показала соціальну обумовленість економіки, її взаємозв'язок з культурою, релігією, правом, етикою.

Найяскравішою науковою постаттю цього періоду також є німецький учений К. Маркс, який зробив величезний внесок у формування економічної соціології. К. Маркс першим здійснив спробу соціологічної перебудови теоретичного економічного знання. Він розглядав елементи економічної системи – виробництво, розподіл, нагромадження капіталу – як соціальні процеси. Предметом його аналізу були: класова боротьба, експлуатація робітничого класу, деградація особистості робітника, зубожіння більшості суспільства. Економічні закони, згідно поглядам К. Маркса, не є універсальними, людина постає як продукт історичних умов, як сукупність всіх суспільних відносин. Застосувавши системний аналіз до суспільства, К. Маркс зробив висновок, що будь-яке суспільство належить до певної історично сформованої суспільно-економічної формації (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична), де економічна система виступає базисом, на основі якого взаємодіють і розвиваються всі інші підсистеми (політична, соціальна, культурна) суспільства.

Третій етап (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Цей етап розвитку економічної соціології пов'язаний з загостренням протиріч між капіталістичною економікою та суспільством, з кризами, подальшим відчуженням від робітника праці й капіталу, безробіттям тощо. Найвагомішим у становлення та розвиток економічної соціології вважають внесок учених німецької, французької та американської соціологічних шкіл. Німецька економічна соціологія (Г. Шмолер, В. Зомбарт, М. Вебер, Г. Зіммель) за змістом є історично-порівняльною. Лідер німецької історичної школи Г. Шмолер (1838-1917) наголошував, що народне господарство належить світу культури й об'єднується спільною мовою, історією, звичаями народу, ідеями, що панують в даному середовищі. Найголовнішим, на думку ученого, є виявлення, яким чином в певних колах й у певний час егоїстичні прагнення працівника, який керується виключно матеріальними інтересами, змінюються під впливом культурної роботи століть, й набувають юридичного й морального характеру.

Видатним представником історико-соціологічного напряму в дослідженні економічної сфери суспільного життя, зокрема феномену підприємництва, був німецький соціолог, історик, економіст В. Зомбарт (1863-1941). У своїй праці «Сучасний капіталізм» він характеризує господарчу систему як організацію, якій притаманний не тільки певний рівень використання техніки, а й певний господарчий спосіб