Економічна соціологія

мислення. В. Зомбарт ставить основним завданням досліджень у сфері економічного життя відшукати цей «дух капіталістичної епохи», уклад господарчого мислення. Цей «дух» на думку ученого є щось укорінене в соціальних засадах, вдачах і звичаях певного народу, причому його особливості визначаються конкретними ступенем господарчого розвитку. В. Зомбарт підкреслював, що виникаючий капіталізм має специфіку для кожного національно-господарчого ладу, що панує у країні. Й тому немає ніяких загальних моделей капіталізму або інших господарчих укладів

Вагомий внесок у розробку методології соціо-економічної науки зробив видатний німецький учений М. Вебер (1864-1920). Наукові праці М. Вебера – «Економіка та суспільство», «Загальна економічна історія», «Протестантська етика й дух капіталізму» – заклали теоретичний фундамент економічної соціології. Вебер надав поняттям економічної свідомості, економічної етики, економічної поведінки статусу категорій економічної соціології, розглядаючи їх у соціокультурному аспекті. В його науковій творчості особливе місце займають дослідження значущості соціокультурних факторів, зокрема християнської релігії, у становленні і розвитку капіталістичного типу господарювання, у формуванні у робітника, власника таких якостей як працелюбство, заповзятливість, чесність, прагнення до збагачення тощо. Вебер обґрунтував раціональний тип організації, що складає основу сучасного виробництва, показав механізми контролю й стимулів, що спонукали діяльність індивідів і групи до удосконалення, раціоналізації економічної життя.

Німецький філософ, економіст, соціолог Г. Зімель (1858-1918) у своїй праці «Філософія грошей» концентрує увагу на елементарних людських стосунках й дає глибокий соціально-психологічний аналіз ролі грошей в житті суспільства й людини, впливу грошей на людські стосунки й особистість, соціальний порядок і культуру.

Поряд із представниками німецької школи вагомий внесок у розвиток економічної соціологічної думки зробив відомий французький соціолог Е. Дюркгейм (1858-1917). Він є автором соціологічної теорії розподілу праці. Е. Дюркгейм, по-перше, заперечував виключне значення економічного підходу при поясненні соціальних явищ; по-друге, вважав суспільство самостійним і первинним по відношенню до індивіда, який багато в чому є продуктом колективного життя; по-третє, критикував думку інших учених за утилітаристський підхід до людських мотивів, вважаючи, що альтруїстичні мотиви укорінені у поведінці людини не менш сильно за егоїстичні мотиви; по-четверте, відмовився від психологізму у трактуванні економічних явищ, наголошуючи на пошуках їх причин у дослідженні соціальних фактів.

Вагомими також є дослідження Дюркгеймом економічних інституцій, а саме – власності та обліку, вивчення проблем споживання, грошей та винагороди.

Американський економіст, соціолог Т. Веблен (1857-1929) одним з перших звернув увагу на соціокультурні фактори в економіці й вважав, що головне протиріччя прогресу та виробництва є наслідком відставанн якультури та психології людей від вимог сучасної техніки, новітніх форм організації. Головними рисами капіталізму й капіталістичної системи господарювання вважав конкуренцію грошей, показне споживання, які й визначають психологію та поведінку людини. Особливістю соціально-економічної теорії Веблена є аналіз соціально-економічних інститутів, пропаганда самої ідеї й метода інституціалізму. Веблен розглядав економічну соціологію не як соціальну статистику стосовно пов'язаних з економікою явищ, а як науку про мотиви поведінки, свідомості, людських стосунків в економіці.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. стрімко розвивалися соціально-економічні дослідження і в Україні завдяки старанням К. Воблого, Й. Ланга, Т. Степанова, А. Билимовича, М. Вольського, М. Грушевського, В. Винниченка, В. Садовського, М. Туган-Барановського, І. Янджула, Г. Цехановського, які здебільшого розглядали практичні проблеми економіки в єдності з системою певних соціальних цінностей.

Обстоюючи необхідність соціального консенсусу для забезпечення економічного і соціального прогресу, М. Грушевський, В. Винниченко, В. Садовський доводили відсутність економічних і соціальних передумов соціалістичної революції в Україні, розвивали ідеї еволюційного соціалізму та поступового накопичення елементів майбутнього соціального ладу шляхом демократизації існуючого. М. Туган-Барановський створив теорію циклів і криз, яка була покладена в основу сучасної теорії економічної кон'юнктури, а також широко визнану в світі соціальну теорію розподілу. Предметом досліджень суспільних наук він вважав матеріальний аспект соціального буття. У роботі “Про встановлення соціалістичного ладу і про експлуатацію праці” він розглянув роль соціальних потреб у стимулюванні господарської діяльності. Головною метою виробництва та важливою виробничою силою він вважав людину з її потребами (соціальний фактор виробництва). За його ініціативи в 1918 р. було засновано інститут економічної кон'юнктури, а в 1919 р. – Демографічний інститут, які щоправда проіснували недовго.

З утвердженням у колишньому СРСР тоталітаризму дехто з учених, які займалися соціально-економічною проблематикою, змушені були зректися поглядів, інші емігрували, а більшість у 30-ті роки було репресовано. До середини ХХ ст. розвиток вітчизняної соціології, відповідно й нагромадження знань про взаємозв'язок економічної та соціальної сфер суспільного життя, було перервано внаслідок панування централізовано-адміністративних методів управління економікою. У 60-ті роки відбулося часткове поновлення соціологічної традиції. Проведені емпіричні дослідження давали цікавий матеріал, який, однак, з ідеологічних причин не мав належного наукового обґрунтування.

Четвертий етап (середина ХХ – кінець ХХ ст.).

Суттю цього етапу є визначення та інтерпретація економічної соціології у західному науковому світі, що пов'язано з іменами Т. Парсонса, Н. Смелзера, Е. Мейо, К. Поланьї.

Першими спробували з'ясувати предмет економічної соціології Т. Парсонс (“Економіка та суспільство”, 1956) і Н. Смелзер (“Соціологія економічного життя”, 1963). Основним результатом нового концептуального підходу Т. Парсонса, Н. Смелзера до проблем економічної соціології був структурно-функціональний підхід. Проаналізувавши зв'язки між економікою і суспільством, вони визнали економіку як підсистему соціальної системи з виконанням її первинної функції – пристосування суспільства до