Економічна сутність фіскальної політики та механізм її реалізації

 

Вступ

1. Економічна сутність фіскальної політики та механізм її реалізації

2. Аналіз фіскальної політики України

3. Сутність дискреційної та автоматичної фіскальної політики та її інструменти

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики – прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки якраз вони контролюють оподаткування івитрати коштів з нього.

Фіскальна політика – це сукупність фінансових заходів держави для регулювання доходів і витрат бюджету з метою досягнення певних соціально-економічних цілей суспільства, виконання найважливіших функцій держави. Фіскальну політику було сформовано і впроваджено після світової кризи 1929-1933 рр. Соціально-економічну доцільність такої політики обґрунтував Дж. Кейнс. У 30-40-х рр. XX ст. фіскальна політика спрямовувалася на зменшення глибини економічних криз і прискорення виходу з них, скорочення безробіття, підвищення платоспроможного попиту населення, в 50-60-х – на стимулювання темпів економічного зростання, вжиття анти циклічних заходів, досягнення високої зайнятості тощо.

Здійснення фіскальної політики можливе завдяки концентрації в руках держави значних фінансових ресурсів. У розвинених країнах держава акумулює 40-55% національного доходу і формує значний гарантований ринок збуту товарів і послуг, спрямовує значні кошти на розвиток інфраструктури, фундаментальних наукових досліджень, здійснює широкомасштабну соціальну політику, державне регулювання економікою.

Якщо фіскальна політика впливає на сукупний попит і на функціонування економіки в цілому, то залишається питання, яких форм вона має набувати. Кейнс передбачає, що експансійна політика веде до зростання видатків, не розглядаючи альтернативи, що полягає у скороченні податків. Таким чином кейнсіанська політика почала пов'язуватися зі зростанням бюджетів. Разом з вибором інструментів здійснення фіскальної політики неокласична модель також пропонує вибір між фіскальними І монетарними заходами впливу на сукупний попит, тим самим пов'язуючи керування сукупним попитом з результатом взаємодії споживання та інвестування. Це ж у свою чергу означає, що фіскальна політика є рушійною силою економічного зростання [1, c. 93].

Особливої актуальності це питання набуває за умов трансформаційної економіки. На користь цього припущення можна висунути, принаймні, два аргументи. По-перше, перехідним економікам властива суттєва макроекономічна розбалансованість або значне віддалення від стану загальної рівноваги. Наближення до нього складає основний зміст трансформаційних процесів. По-друге, оскільки в перехідних економіках ринки лише формуються, саморегулювання у становленні загальної рівноваги не може бути вирішальним.

Фіскальна політика є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Фіскальну політику ще називають бюджетно-податковою. Йдеться про те, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та понесення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов'язаннями.

Отже, метою написання реферату є дослідження дискреційної та автоматичної фіскальної політики.

 

 

У світовій практиці добре відомі ефективні способи стимулювання економічного розвитку за допомогою податків і державних витрат.

В економічній теорії в цьому плані виділяють кейнсіанській підхід до податкових ставок. Кейнсіанці орієнтуються на попит, вважаючи, що він створює свою власну пропозицію. Тому вони традиційно вважають, що скорочення податків приводить до зростання сукупного попиту, водночас з яким зростає реальний обсяг ВВП і рівень цін, отже, прискорюється темп інфляції. Крім того, скорочуються надходження в бюджет, наслідком чого є поява або зростання бюджетного дефіциту [2, c. 75].

Прихильники теорії „економіки пропозиції'« орієнтуються на сукупну пропозицію, вважаючи, що пропозиція створює власний попит. Вони вважають, що вплив скорочення податкових ставок на сукупну пропозицію призводить до збільшення доходів як населення (відповідно до зросту заощаджень), гак і бізнесу, підприємців (відповідно до збільшення прибутковості інвестицій, норми накопичення капіталу). Таким чином скорочення податків викликає зростання національного виробництва і доходу, що не тільки не зменшує податкові надходження до бюджету і не викликає бюджетного дефіциту, але, при більш низьких ставках, податку забезпечує збільшення податкових надходжень за рахунок розширення податкової бази.

Вважається, і практика підтверджує, що вплив податків на попит відчувається швидше. У короткостроковому періоді зниження податків одночасно призводить до зростання сукупного попиту і зменшення податкових надходжень в бюджет. А вплив податків на сукупну пропозицію за своєю специфікою має довгостроковий характер.

На питання, хто правий – кейнсіанці чи прихильники „економіки пропозиції»', однозначної відповіді немає. Застосування тієї чи іншої концепції залежить від конкретної економічної ситуації в країні і тих першочергових завдань, які стоять перед економікою. Однак до реалізації причинно-наслідкових зв'язків між фіскальною політикою та сукупною пропозицією в рамках теорії „економіки пропозиції» відносяться з більшою обмеженістю, оскільки вони розраховані на довгостроковий ефект, а сам ланцюжок цих зв'язків достатньо великий і складний.

Світовий досвід свідчить, що системи оподаткування – це не застигла схема. Вона постійно змінюється, динамічно пристосовуючись до процесів відтворення, ринку, вимог НТР. Наприклад, тільки в США у 80-ті роки було проведено дві реформи (1982 і 1986 рр.) оподаткування, які можна пов'язати з проведенням дискреційної фіскальної політики [3, c. 46-47].

Якщо говорити про механізм здійснення фіскальної політики в Україні, то її можна віднести до дискреційної. Головною проблемою фіскальної політики в Україні у 90-ті роки