Економічна сутність фіскальної політики та механізм її реалізації

 

Таблиця 1

Динаміка обсягів ВВП в Україні [7]

Динаміка ВВП України (в млн. грн.) 

 

Номінальний ВВП (у факт. цінах) Номінальний ВВП в USD (в млн. дол.) 

2002225810

2003267344+41534+18. 4%

2004345113+77769+29. 1% 64928 

2005441452+96339+27. 9% 86309+21381+32. 9% 

2006544153+102701+23. 3% 107753+21444+24. 8% 

2007720731+176578+32. 5% 142719+34966+32. 5% 

2008948056+227325+31. 5% 179382+36663+25. 7% 

2009913345-34711-3. 7% 117152-62230-34. 7% 

20101082569+169224+18. 5% 136420+19268+16. 4% 

20111316600+234031+21. 6% 165239+28819+21. 1% 

20121408889+92289+7. 0% 176308+11069+6. 7% 

20131454931+46042+3. 3% 182026+5717+3. 2% 

 

Різке зниження ВВП, погіршення фінансових результатів діяльності підприємств та зниження доходів населення спровокували різке звуження дохідної бази бюджету. Попри нагальну необхідність оптимізувати видатки, сконцентрувавши ресурси лише на пріоритетних напрямах, уряд визначив досить широкий перелік завдань: зберегти і навіть підвищити рівень соціального захисту населення; збільшити субсидії окремим галузям економіки; стабілізувати банківську систему; розширити капітальні інвестиції.

Проте доволі неоднозначними з погляду економічної та соціальної ефективності виявилися механізми реалізації поставлених завдань. Фінансування заходів у межах кожного напряму потребувало додаткового обсягу бюджетних коштів. Водночас в умовах зниження ділової активності складним завданням стало збереження фінансової бази держави, принаймні на рівні попередніх періодів.

Сьогодні значну загрозу макроекономічній стабільності становить:

а) ризик так званого «технічного дефолту», оскільки дефіцит фінансових ресурсів та політичний чинник, імовірно, сприятимуть тому, що доходи бюджету спрямовуватимуться передовсім на фінансування захищених статей, а питання погашення зобов’язань вирішуватиметься або через реструктуризацію боргів уряду, що означатиме технічний дефолт України, або через нові боргові зобов’язання;

б) посилення фіскального тиску на економіку, в результаті розроблення урядом великої кількості нормативно-правових актів, метою яких є збільшення податкових надходжень до бюджету. Деякі з них мають конструктивне спрямування, оскільки розширюють податкову базу за рахунок боротьби з ухилянням від сплати податків, проте наслідки інших можуть бути досить критичними.

Особливо відчутно фіскальний тиск планується посилити на державний сектор економіки;

в) прихована емісія грошей.

 

 

Складовими частинами фіскальної політики держави є:

- дискреційна політика, що розглядає регулювання державою своїх витрат і оподаткування. Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає – випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження податків зменшує/збільшує прибуток, що веде до зниження/збільшення сукупного попиту, зайнятості, і випуск продукту падає/зростає;

- недискреційна політика (політика автоматичних стабілізаторів), що регулює доходи і витрати незалежно від оперативних дій держави [8, c. 42].

Дискреційна фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає проведення заходів уряду, що спрямовані на забезпечення повної зайнятості та виробництва неінфляційного ВВП шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Державні видатки являють собою витрати, що пов'язані з діяльністю держави. За допомогою держави впроваджується споживання так званих суспільних благ. Крім цього, деякі державні видатки є прямими трансфертними платежами приватному сектору (соціальна допомога, пенсії, страхування по безробіттю), які не збільшують приватного споживання, але змінюють його структуру. Таким чином, державні видатки визначають відносні розміри приватного і державного секторів економіки, тобто відносні розміри приватного і суспільного споживання ВВП.

Сукупні державні видатки (GР – Government purchases) поділяються на чотири категорії, їх можна розрахувати такою формулою:

GР = Сg + Тr + і Ч Dg + Ig, (1)

де: Сg – споживання в державному секторі (заробітна плата робітникам державного сектора, платежі за товари, що купуються для поточного споживання) ;

Тr – трансферти приватному сектору;

іЧ Dg – проценти з державного боргу;

Ig – державні інвестиції.

Три перші категорії витрат утворюють поточні видатки держави (Сg, Тr, іЧDg), остання категорія – державні капітальні видатки (Ig).

Дискреційна фіскальна політика поділяється на:

- стимулюючу, що збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків;

- обмежувальну, що стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення податків [9, c. 75].

Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, а стимулююча – для згладжування циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного росту. Стимулююча політика може породжувати інфляцію. Фіскальна (податково-бюджетна) політика тісно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

Основою фіскальної політики є бюджет. Оскільки бюджет відбиває циклічність розвитку економіки, то дефіцит/профіцит бюджету – нормальне явище. Більш того, збалансований бюджет посилює циклічні коливання економіки. Бюджет потрібний для досягнення економічної стабільності.

При проведенні фіскальної політики важливу роль відіграє удосконалення оподатковування, тому що система податків регулює циклічність коливань економіки [10, c. 49].

Держава фінансує свої видатки насамперед за рахунок податкових надходжень. Як відомо, податки – це частина доходу, що сплачується фірмами та домогосподарствами у розмірі, встановленому законом. У вузькому понятті до податків належать фіскальні вилучення, що утворюють доход державного бюджету. В широкому розумінні податки – це всі фіскальні вилучення, встановлені державою, в тому числі відрахування до цільових позабюджетних фондів (наприклад, внески до державного пенсійного фонду).

Дискреційна фіскальна політика змінює ставку податку – розмір податку