Економічна теорія як наука

таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих земельних ділянок (як за родючістю, так і за місцем знаходження) буде більшим від середнього. Цей надлишок над середнім прибутком і становить земельну ренту – диференційну.

Розрізняють дві форми диференційної ренти – першого і другого роду.

 Диференційна рента першого роду – це рента (додатковий дохід) отримана в результаті використання кращих і середніх за природною родючістю земельних ділянок та ділянок вигідно розташованих відносно ринків збуту і споживача.

Диференційна рента другого роду – це рента, одержана в результаті послідовних додаткових капіталовкладень в одну і ту ж земельну ділянку.

Крім диференційної ренти визначають монопольну ренту. Вона утворюється на землях особливої якості або в особливих кліматичних умовах.

Монопольна рента – це різниця монопольно високою ціною і вартістю товарів високого попиту (наприклад кава, какао, окремі сорти винограду, цитрусових, тютюну). Виробництво яких нарощувати неможливо через обмеженість земель. Тобто це надлишковий прибуток, що перетворюється у ренту.

Формами вилучення ренти можуть бути орендна плата, рентні платежі, плата за землю, зональні ціни. 

Орендна плата – це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою. Сума орендної плати включає крім самої ренти амортизаційні відрахування на основні кошти і проценти на вкладений у землю капітал. На ставку орендної плати впливають також термін оренди, розмір банківського відсотка і податків, умов платежу. 

В умовах ринкової економіки земля не лише здається в оренду, а є об’єктом купівлі-продажу, отже, має ціну. Ціна землі як форма доходу є похідною від величини ренти, що є ціною за право на тимчасове використання природних ресурсів. Ціна землі залежить від поточної вартості її граничного продукту і від вартості її граничного продукту в майбутньому. Вона залежить від доходу (ренти), який принесе її власнику земля в майбутньому. Це означає, що ціна землі є дисконтованою поточною ціною ренти. 

Отже, ціна землі прямо пропорційна величині ренти і обернено пропорційна величині процентної ставки. Вона визначається за формулою:

ЦЗ=(R/S)*100%, де

R – рента;

S – банківський відсоток.

4. Теорія капіталу і проценту

Ринок капіталу має складну структуру, оскільки капітал існує у різних формах, отже. Поняття капіталу – це багатогранне явище.

Капітал (із латинської мови capitalis – головний) – це само зростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід. Його матеріально-речовим змістом є речові, особисті, інтелектуальні, фінансові фактори виробництва, його продукти.

Капітал у грошовій формі виступає опосередковуючим фактором виробництва. Він не бере безпосередньої участі у процесі виробництва, проте є необхідним для започаткування виробництва, його розширення і безперервності. Грошовий капітал у своєму русі перетворюється у позичковий капітал.

Позичковий капітал – це грошовий капітал, що надається його власником у позику іншим економічним суб’єктам з метою одержання доходу у формі позичкового відсотка. Позичковим капіталом характеризується чистою продуктивністю. Чиста продуктивність – це річна норма відсотка, за якої витрати на позичений капітал повинні окупитися.

Плата за користування грошовим капіталом виступає у формі відсоткової ставки або у формі позичкового відсотка. Процент – це плата або ціна грошового капіталу, яку одержує його власник. Розмір процента виступає у вигляді процентної ставки. Процентна ставка – це відносна величина процентних виплат, які виплачуються покупцем продавцю-власнику грошового капіталу за його надання у тимчасове розпорядження.

Сучасна економічна теорія здебільшого трактує процент як ціну, яка виплачується за право користуватися певною сумою грошей зараз, щоб не чекати доки ми її накопичимо в майбутньому. Це пояснюється дією закону спадної віддачі, оскільки гроші мають сьогодні більшу цінність (корисність) ніж будуть мати в майбутньому.

Отже, позичковий відсоток є ціною грошового капіталу. Його можна розглядати як дисконт – компенсацію за втрату частини вартості, як винагороду за ризик при наданні грошового капіталу у позику.

Норма відсоткової ставки – це та сума грошей, яку треба заплатити із кожної позиченої грошової одиниці.

Розмір або норма відсоткової ставки зумовлена:

1.факторами попиту (насамперед, чистою продуктивністю позичених грошей);

2.факторами пропозиції, до яких належать: рівень інфляції, рівень облікової ставки, ступінь ризику, термін, на який береться позика, величина позики, величина податків, конкуренція на грошовому ринку.

З огляду на інфляцію розрізняють номінальну і реальну відсоткову ставку.

Номінальна відсоткова ставка – це ринкова ціна кредиту, виражена в грошових одиницях за поточним курсом ( у поточних цінах). 

Реальна відсоткова ставка – це відсоткова ставка, виражена у незмінних грошових одиницях або скоригована з урахуванням інфляції. Вона визначається за формулою:

Rр = Rн – Т і , де

Rр – реальна відсоткова ставка,

 Rн – номінальна відсоткова ставка,

Т і - темпи інфляції.

5. Прибуток, його форми та функції

Величина доходу підприємця, як і власників інших ресурсів, визначається граничним продуктом такого ресурсу як підприємницький хист. Винагорода, яку отримує підприємець, набуває форми підприємницького доходу, або прибутку. Прибуток – це винагорода підприємця за його організаційні здібності, управління виробництвом, інновації і ризиковий характер діяльності.

Розрізняють бухгалтерський, економічний та нормальний прибуток.

Щоб їх визначити необхідний валовий дохід.