Економічна теорія як наука

виникає проблема ефективності і справедливості, значної диференціації доходів, соціальної нерівності і незахищеності.

По-шосте, ринок неспроможний забезпечити економіку грошовою масою; вирішити такі проблеми, як захист національних інтересів, оборона країни.

Усі ці проблеми можуть бути вирішені тільки за участі держави, шляхом регулюючого її впливу на економіку. 

У загальному вигляді основні функції держави в ринковій економіці сформульовані П.Самуельсоном. Він виділяє три основні функції держави:

 - стабільність: забезпечення високих темпів економічного зростання, запобігання і зменшення негативних наслідків циклічності, створення сприятливих умов функціонування ринку, зниження темпів інфляції, зростання зайнятості, розвиток НТП;

 - справедливість: зменшення нерівності у розподілі доходів на основі перерозподілу на користь малозабезпечених верств населення, непрацездатних;

 - ефективність: сприяння конкуренції, відновлення інформованості суб’єктів, коригування розміщення ресурсів, протидія монополістичним тенденціям, запобігання зовнішнім ефектам.

Таким чином, до функцій держави, спрямованих на регулювання економіки слід віднести:

- визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку;

- забезпечення правової бази ефективного функціонування ринкової системи;

- захист конкуренції, її стимулювання, контроль і обмеження монопольних структур;

- перерозподіл доходів, соціальний захист населення;

- корегування розподілу ресурсів з метою зміни структури національного продукту, фінансування суспільних потреб;

- стабілізація економіки; контроль рівня зайнятості, темпів інфляції; стимулювання економічного зростання;

 - захист, оборона та забезпечення правопорядку в країні;

 - вирішення екологічних проблем і проблем захисту довкілля;

 - регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Держава повинна регулювати національну економіку. Вона не повинна підмінити ринковий механізм, а лише підкорегувати його, спрямувати у напрямку досягнення суспільних цілей. Державний вплив на економіку є ефективним, якщо є відповідний «розподіл» співвідношення між державним регулюванням і ринком. Державне регулювання – це втручання не в ринковий механізм, а в передумови і побічні наслідки його функціонування.

 Державне регулювання – це систематична, цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найефективнішого функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків. Це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання і ринкову кон’юнктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.

Основними формами державного регулювання є: 

•Правове, тобто визначення правової бази підприємницької діяльності; 

•Економічне – це вплив держави на економічні потреби та інтереси господарюючих суб’єктів. Воно передбачає використання прямих і непрямих методів державного регулювання. До економічних регуляторів прямої дії належать цільове державне фінансування і державне замовлення. До економічних регуляторі непрямої дії – бюджетно-податкові, грошово-кредитні, цінові і валютні методи впливу;

•Адміністративне: здійснюється вольовими командними методами через неекономічні методи впливу: державний контроль за монопольними ринками, забезпечення мінімального рівня добробуту і соціального захисту, регулювання експорту, імпорту, встановлення мит, тарифів і т.п., дотримання національних стандартів і норм.

В економічному регулюванні особливе місце займають прогнозування, індикативне планування і програмування. Регулюючий вплив держави проявляється і через функціонування державного сектора економіки.

2. Перерозподіл доходів. Нерівність, бідність і ефективність

 Неоднаковий рівень доходів домогосподарств або працівників називають диференціацією доходів. Нерівність у розподілі доходів властива усім країнам незалежно від типу їхньої економічної системи. Причинами економічної нерівності людей є відмінності в освіті і особистих здібностях; різні рівні заробітної плати і доходів загалом, які зумовлені рівнем освіти і професійної підготовки; відмінності у становищі на ринку; різне ставлення до ризиків; наявність зв’язків або дискримінації. Особлива роль у поглибленні економічної нерівності людей належить майновим доходам від землі, житла, капіталу, володіння акціями та іншими цінними паперами тощо. В умовах перехідної економіки поглиблення диференціації в доходах зумовлене тим, що окремі суспільні групи поводяться відповідно до законів ринкової економіки, в той час як інші продовжують орієнтуватися на традиції й цінності попередньої системи.

 За умов економічної нерівності гостро постає проблема бідності. Розрізняють бідність країни загалом та бідність окремих громадян і сімей. Бідність не піддається точному визначенню. Це рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей. Цей загальний принцип у кожній країні конкретизують за допомогою визначення офіційної межі бідності, що нерідко називають прожитковим мінімумом. 

 Прожитковий мінімум – це мінімальний набір найнеобхідніших життєвих благ, виражений у грошовій формі, що забезпечує нормальні умови для відтворення та функціонування населення. Він визначає нижню межу суспільно необхідного рівня життя за певних соціально-економічних умов. Розрізняють:

 Фізіологічний мінімум – вартість товарів і послуг, необхідних для задоволення фізіологічних потреб;

 Соціальний мінімум – мінімальні норми задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб.

 Прожитковий мінімум зумовлений динамікою цін і кількісною оцінкою набору споживчих благ.

 Рівень життя характеризується такими параметрами як:

•мінімальна заробітна плата – встановлений державою норматив заробітної плати у вигляді грошового еквівалента, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації за умов суспільно нормальної інтенсивності праці;

•межа бідності – це той рівень доходу, який забезпечує виживання людей, нижче якого є неможливим задоволення основних потреб. Нині вона встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу на місяць.

 Рівень бідності – це питома вага сімей, у яких рівень доходів на одну особу нижчий від визначеної межі бідності.

Рівень життя