Екзистенційне осмислення людини: бунт і людська природа у філософії А. Камю

Наші сучасні уявлення про людину передусім спираються на раціоналістичні ідеї – матеріалістичні та ідеалістичні. Головним критерієм, який сприяє переходу людини з тваринної стадії до більш вищої ієрархії є матеріальне виробництво, тобто процес поглиблення культури. По суті, без праці та виробництва неможлива освіта, навіть на рівні примітивних форм людського суспільства. Але, коли ми говоримо про сучасне суспільство, то не в межах національних держав, ні в планетарному масштабі життя людини практично не може без суспільної «співдіяльності».

Важливе значення в поясненні соціально-біологічної еволюції людини належить гіпотезі про роль праці в процесі перетворення мавпи в людину. Але, паралельно з працею, у людини розвиваються розумові здібності та їх атрибути – мова та мислення. Звичайно, визначальна роль належить праці, завдяки якій, в остаточному підсумку, формується необхідність у мові, як засобі розуміння та передачі знання. Усе це сприяє розвитку свідомих розумових здібностей, соціалізує людське ставлення до інших собі подібних.

Ускладнення, інтелектуалізація праці ведуть до розвитку людського мислення, зміцнення відносин між людьми. Праця має природний характер і людина виступає в ній, як природна істота. По-іншому, ніж за своїм природним покликом, людина чинити не може. І особливо важливо підкреслити, що саме праця людини, яка надалі призводить до соціалізації, відбувається як природний процес, оскільки своїми діями чинить вплив на навколишню дійсність, і, отже, змінює її, у той самий час, людина формує і свій внутрішній світ та розвиває себе і своє власне «я», саме завдяки роботі над собою людина може проявляти свої як фізичні, так і розумові здібності. Надзвичайна роль у становленні людини та її особистості належить мові, завдяки якій відбувається розвиток людського мислення. Формування мови відіграло величезну роль в становленні і розвитку людини, створенні міжособистісних відносин і формуванні перших суспільств. Але найголовніша роль мова відіграє у формуванні людської психіки та мислення.

Найголовнішим призначенням людини, на думку Камю, є зрозуміти в чому суть людини бунтівної, та чи можливо тільки за рахунок бунту виправдовувати будь-які дії людини. Саме шляхом того, що людина не погоджується з даною ситуацією, і той момент, що визначає слово «ні», є визначальним для людської природи. Камю зазначає: «порив до бунту укорінений одночасно і в рішучому протесті проти будь-якого втручання, яке сприймається як недопустиме, і в смутному переконанні бунтівника у своїй правоті, а точніше, у його впевненості, що він може «робити і те й інше... « бунт не відбувається, якщо немає такого почуття правоти» [2].

Саме тоді, коли людина відштовхує щось неприйнятне для неї, вона, і співвідносить себе з певним моментом свого існування. Відбувається момент протиставлення всього, що цінне людині, тому, що є для неї абсолютно неприйнятним. Саме в цей момент протиставлення в людині народжується свідомість, на думку Камю. Свідомість це: « неочікуване яскраве відчуття того, що в людині є дещо таке, з чим вона може співвіднести себе хоча б на деякий час» [2]. Свідомість у людини виникає разом із бунтом «все або нічого», коли я ставлю це питання, це є той перший крок, який визначає мене, як людину, яка не погоджується з певним пригніченням. Хоча саме поняття «бунт» і ставить під питання саме поняття індивід.

Хоча сам Камю і визнає той факт, що саме наявність поняття «бунт» у людини і є тим визначальним фактором, завдяки якому ми можемо говорити про природу людини як таку і про той факт що вона дійсно існує, відповідно до уявлень стародавніх греків, які абсолютно чітко визнавали наявність у кожного з нас людської природи (Камю А. «Бунтівна людина»). Діалог ведеться з екзистенціалістом Ж. П. Сартром, відповідно, у вченні якого ні про яку природу людини мова взагалі йти не може, адже «існував- ня передує сутності», тобто має місце вибір, який і визначає, якою буде людина. А от Камю якраз відносить бунт до універсальної людської природи, тобто наявної у кожної людської істоти. У бунті людина переборює свою обмеженість, та намагається зблизитися з іншими, але це не солідарність в повному значенні цього слова, це солідарність метафізичного характеру.

Бунт людини є протестом проти посягання на його власне я, а не бажання заволодіти чужим, людина, яка почала боротьбу, бореться за власну особистість, кінцевою метою чого є не отримання пальми першості, а вимога поважати мене як особистість, як гідної людини та умови визнання моєї природи, як унікальної. Бунт, – за Камю, – не є проявом заздрощів, озлобленості, або інших негативних факторів, які спрямовані на пригнічення іншого. Зокрема, для Камю, поняття бунту виражається як захист власної гідності, але це поняття набуває зовсім інших барв, у М. Шеллера або у Ф. Ніцше, для яких бунт має суто негативний характер. «Бунт, – як зазначає А. Камю, – насправді глибоко позитивний, тому, що він відкриває в людині те, за що завжди варто боротися» [2].

Отже, у західному суспільстві склалася така теорія про розуміння людини та її свободи, що чим більше розвивається саме визначення поняття «свобода», тим більше у сучасному суспільстві росте незадоволеність зростає невдоволеність власним життям. Фактично сама свобода розвивається набагато повільніше, ніж наші уявлення про неї, тобто, коли ми говоримо про бунт, то ми говоримо завжди про свідому людину, яка чітко знає своє місце у світі та свої права. Саме тому, у релігійному світі немає місця бунту, адже немає реальних проблем, які потрібно вирішувати, тому що відповіді вже відомі заздалегідь. Але той період, коли людина знаходиться поза межами релігійності, ставить її перед вибором, а отже, і перед бунтом. З цього приводу Камю пише: «Людина бунтівна – є людина, яка живе до або після священного, яка потребує людського порядку, при якому і відповіді будуть людські, тобто сформульовані по- людськи. З цього моменту, кожне слово є бунтом, тоді як у сакральному світі всяке слово є акт благодаті... для людського універсуму можливо два універсуми – універсум священного та універсум бунту. Зникнення одного означає виникнення іншого, хоча це може відбуватися у співмірних формах. і тут ми знову стикаємося з формулою «Все або нічого»« [2].

 

1. Великовський С. «Проклятые вопросы Камю» // Камю А. Избранное. – М. : Правда, 1990. – С. 5-37.
2. Камю А. Бунтующий человек [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https: //www. litmir. co/br/? b=132473&p=1
3. Камю А. Вибрані твори /А. Камю. – К. : Дніпро, 1991.
4. Камю А. Міф про Сізіфа: вибрані твори у 3 т. Т. 3 / А. Камю; упоряд. О. Жупанський; автор післямови Д. Наливайко; пер. з фр. – Х. : Фоліо, 1997.
5. Камю А. Творчество и свобода: статьи, эссе, записные книжки / Альбер Камю. – М., 1990.
6. Наливайко Д. С. Метафізика абсурду й етика гуманізму / Камю А. // Чума. – Х. : Фоліо, 2006. – С. 3-26.