Емоції

У теорії емоцій, розробленій П. К. Анохіним, підкреслювалась роль емоційного фактора як об'єднуючого і направляючого адаптивні можливості тварини по відношенню до зовнішнього світу. Таким чином, емоційне реагування сприяє формуванню більш досконалих і своєчасних поведінкових актів, підвищує виживаність. На думку автора, позитивні емоції виконують функцію, що санкціонує, тобто є механізмом підкріплення умовних рефлексів. До групи біологічних теорій емоцій варто віднести й активаційну теорію, запропоновану американським фізіологом Д. Ліндслі (1951). На його думку, механізм емоційних реакцій пов'язаний з нервовими центрами, розташованими в основі проміжного мозку та нижній частині ретикулярної формації, що одночасно викликають об'єктивні периферичні зрушення і збуджують кору великих півкуль. При цьому різним рівням активації мозкових центрів відповідають визначені поведінкові реакції і суб'єктивні переживання – від глибокого сну, через ряд проміжних фаз до станів люті чи страху. Д. Ліндслі відзначав, що його теорія задовільно пояснює тільки крайні стани, а проміжні і змішані залишає без достатнього пояснення. Наступний прямий зв'язок емоцій з рівнем бадьорості, обумовлений за допомогою ЕЕГ, не підтвердився.

Як уже говорилося, друга група теорій пов'язує походження емоцій з пізнавальними процесами (перш за все сприйняттям і мисленням). Джерела таких уявлень можна знайти в роботах Ари-стотеля (ідея «правильних» афектів, що уподібнюються розумній витраті грошей, середній між скнарістю і марнотратством), раціоналістичних концепціях Декарта, Спінози й інших філософів. Наприклад, німецький мислитель І. Гербарт (1776-1841) стверджував, що емоції залежать від співвідношення уявлень, від їхнього протиборства і взаємного витиснення. Подібні думки, але на іншій, фізіологічній мові, висловлював І. П. Павлов у 1932 р. Він пов'язував позитивні і негативні суб'єктивні переживання з процесами установки, підтримки і порушень динамічного стереотипу. Відштовхуючись від цих ідей російського фізіолога, П. В. Сімонов у 1966 р. побудував свою так звану інформаційну теорію емоцій. Відповідно до цієї теорії, емоції залежать від сили актуальної потреби і дефіциту прагматичної інформації, необхідної для їх задоволення:

Е = f [П, (Ін – Іс),... ],

де Е – емоція, її ступінь, якість і знак; П – сила і якість актуальної потреби; Ін – інформація про засоби, прогностично необхідні для задоволення актуальної потреби; Іс – інформація про засоби, які має суб'єкт у даний момент.

Зазначена формула застосовується до різноманітних емоціоген-них ситуацій. Але усе-таки теорія П. В. Сімонова поки не набула загального визнання. Заради справедливості слід зазначити, що ще в 1950 р. з'явилася теорія американського психолога Магди Арнольда, що підкреслювала роль безпосередньої, ненавмисної інтуїтивної оцінки («почуттєвого судження») як пізнавального детермінанта емоційних реакцій. Відома також подібна до теорії П. В. Сімонова концепція американського нейропсихолога К. Прибрама (1967), що пов'язує рівень емоційної активації зі ступенем невизначеності ситуації. Має інтерес рефлекторна теорія емоцій, яку розвивали вітчизняні психіатри В. М. Бехтерєв і В. П. Осипов (1929). Автори вважали, що емоційно-афективні процеси розвиваються по типу особливих умовних міміко-соматичних рефлексів.

У цілому потрібно визначити, що як біологічні, так і психологічні теорії внесли певний позитивний внесок у формування сучасних наукових уявлень про емоційні процеси і стани, різноманіття їх пристосувальних функцій і механізмів розвитку.

 

 

Розрізняють відображуючо-оцінну, перемикаючу, підкріплювальну (що активує й інтегрує) функції емоцій, які розкривають їхню суть у саморегуляції стану і поведінки окремого індивіда. Особливо потрібно виділити сигнальну (інформаційну) функцію емоцій, пов'язану з впливом на процеси зоосоціальної взаємодії тварин і спілкування людей. Відо-бражуючо-оцінна функція емоцій виявляється в переживанні значимості ситуації, об'єкта спостереження, будь-якої зовнішньої події для того суб'єкта, який відчуває емоцію. Емоція відображає у такий спосіб особистісну віднесеність людини до визначених, небагатьох об'єктів, предметів зовнішнього світу. Причому позитивні емоції сигналізують про близькість, ідентичність деяких якостей емоційного об'єкта і суб'єкта, негативні – про їхні розходження, протилежності. Це чітко виявляється вже в такій найпростішій формі емоцій, як емоційний тон відчуттів. Більш складні емоції мають також особливу якість – модальність, що відображає диференційоване відношення суб'єкта до об'єкта емоції (наприклад, тривога за щось, гнів на когось тощо). Філософи, зокрема Гегель, відзначали, що в емоціях відсутнє гносеологічне протиставлення об'єкта і суб'єкта. Особистість, що переживає, визначає і розкриває себе через елементи навколишнього середовища, що стало джерелом емоцій. Перемикаюча функція емоцій виявляється в їхньому впливі на структуру поведінки (діяльності). Загальний напрямок такого впливу складається в мінімізації негативних і максималіза-ції позитивних емоцій (так званий принцип задоволення). Стосовно до людини цей біологічний принцип не може вважатися універсальним. У визначених межах людина здатна діяти, не рахуючись із власними бажаннями.

Перемикаюча функція емоцій особливо яскраво виявляється в процесі конкуренції взаємовиключних мотивів, один із яких повинний перемогти і «опанувати» поведінкою. Так, вибір між інстинктом самозбереження і потребою слідувати визначеній соціальній нормі переживається суб'єктом у формі боротьби між страхом і почуттям боргу, між страхом і соромом. Підкріплювальна функція емоцій виділяється як різновид перемикаючої функції. Вона відображає вирішальну роль емоцій при виробленні умовних рефлексів (П. В. Сімонов, 1981).

Участь нервових механізмів емоцій у процесі вироблення будь-якого інструментального рефлексу може пояснити феномен так званої емоційної пам'яті – вибіркової фіксації емоційно забарвлених уявлень. Активізована функція емоцій знаходиться в екстреній мобілізації енергетичних механізмів, що забезпечують реалізацію рухових актів. Ступінь вегетативних зрушень (ендокринних, судинних