Етнічна ідентичність українців: сутність, зміст та засади самовідтворення

Так, за рівнем ідентифікації етнічною спільністю та засвоєнням архетипів відповідно до категорії “своє – чуже” основними формами етнічної ідентичності є:

‒моноетнічна ідентичність – ототожнення особистості з конкретним народом (при цьому можливі, як позитивна етнічна ідентичність ототожнення себе зі своїм народом, так і негативна етнічна ідентичність чи заміна етнічної ідентичність на етнічну ідентичність іншої спільноти) 

‒біоетнічна ідентичність – одночасне зарахування особистістю себе до двох етнічних спільнот;

‒маргінальна етнічна ідентичність – особистість відчуває труднощі з однозначним визначенням своєї етнічної приналежності до тієї чи іншої етнічної спільності [4, с. 322-324].

За результатами соціологічних та етнокультурних досліджень, українці переважно знаходяться між двома рівнями означених ідентифікацій маргінальною та біоетнічною. Орієнтовно близько 44% сучасних українців [7] одночасно зараховують себе до двох спільнот, одна із них – українець, друга варіативна: європеєць чи росіянин (або виходець з країн СНГ). Орієнтація на країни Радянського простору, пояснюється спільним минулим, історією, психологічними складнощами сепарації від країн- сусідів, країн-братів, що довгий час мали нероздільне минуле з Україною. Ідентифікація та ототожнення з Європою, втілює бажання долучитися до нової історії, ввійти у європейське товариство, змінити стиль та рівень сучасного життя [12, с. 100]. 32% українців – не може визначитися зі своєю етнічною приналежністю. Причиною такого, за словами опитаних українців, є те, що вони вільні (є “особистостями світу”), “постійно подорожують, тому не можуть визначитися”, “їм -це не важливо”, “ніколи не замислювались над цим питанням”, не розуміють визначення етнічної ідентичності” тощо) [7]. Відповідно лише 24% мають сформовану моноетнічну ідентичність українця, що усвідомлюють її негативні і позитивні характеристики, особливості. Саме наявність в етнічній спільності осіб, що характеризуються моноетнічною ідентичністю дає можливість сформувати, зберігати та передавати власні автентичні етнічні архетипи від покоління до покоління без спотворень, що є передумовою збереження етносу і його самобутності.

Крім того, варто зазначити, що у сучасних дослідженнях культурологів та етнологів етнічна ідентичність розрізняється за ступенем її прояву (за різними рівнями інтенсивності) : нульова (слабка) етнічна ідентичність; гіпоідентічність (знижена етнічна ідентичність) ; позитивна (нормальна) етнічна ідентичність; гіперідентичність (гіперболізована, перебільшена етнічна ідентичність) [1, с. 219].

Гіперідентичності, так як і гіпоідентічность, характеризується як відхилення від нормальної етнічної ідентичності та становлять небезпеку для суспільства. А позитивна адекватна етнічна ідентичність, що забезпечує збереження і трансляцію наступним поколінням культури етносу, необхідна для мирного співіснування етносів у поліетнічних суспільствах. Формування ж, підтримка і збереження етнічної ідентичності забезпечується спільними діями сім’ї, школи, засобів масової інформації та інших соціальних інститутів, діяльність яких повинна бути планомірною і скоординованою, щоб існуюча етнічна ідентичність мала характер позитивної моноідентичності або розвиненої біоетнічної ідентичності.

У сучасних умовах етнічна ідентичність виступає потужним каталізатором масової поведінки і політичної дії (особливо в кризових ситуаціях). Її стан в сучасному соціумі визначається низкою факторів: наростаючою уніфікацією в економічній, політичній, соціальній та культурній сферах, впливом масової культури і засобів масової комунікації; масовою міграцією та пов’ язаної з нею міграційною політикою та багатьох інших [11, с. 103]. Так, наприклад, поширення уніфікованих стандартів і цінностей, ретранслятором яких є, насамперед, масова культура, сприяє “атомізації” суспільства, зниження значущості та навіть втрати етнічної ідентичності.

Основними сутнісними ознаками етнічної ідентичності слід визначити: володіння рідною мовою; наявність певної спрямованості світогляду, соціальних якостей, освоєння духовної культури етносу (наукових знань, вірувань, норм моральності, художніх та естетичних досягнень та ін) ; включеність у господарську діяльність народу; подібність психічного складу; слідування національним традиціям, звичкам, обрядам, святам; усвідомлення свого зв’ язку з культурою народу, готовність діяти в її інтересах [3, с. 67-68]. Зазначені елементи знаходяться в складному діалектичному суперечливому взаємозв’ язку, їх перелік, ступінь прояву і важливість тих чи інших атрибутів має конкретно-історичний, соціально обумовлений характер. Обсяг і ступінь їх засвоєння встановлюються головним чином за допомогою системи цінностей, які транслюються, прищеплюються членам етносу за допомогою соціальних інститутів (сім’ я, церква, школа, армія тощо). Вони, етнонаціональні атрибути, детермінуються природніми умовами (труднощі виживання в природному середовищі) і соціальними чинниками (економіка, політика тощо). Особливо сильний вплив здійснюють міжетнічні контакти, як мирні, так і ворожі [14].

Етнічна ідентичність в сучасному соціумі характеризується потужними змінами, динамічними трансформаціями. Для сучасного етапу розвитку українського суспільства притаманним є гіпертрофованість стану етнічної ідентичності, як за шкалою гіперболізації (етноцентризм, етнодомінування, етнофанатизм, націоналізм), так і за шкалою зменшення значущості (етнонегативізм, етнонігілізм) [5, с. 401].

Від так, можна зробити висновок, що етнічна ідентичність – це один з найбільш стійких історичних видів соціальної ідентичності, що є результатом пізнавально-емоційного процесу самовизначення особистості в соціокультурному просторі і характеризується усвідомленням своєї належності до певної етнічної спільності, а також розумінням, оцінюванням і переживанням свого членства в ній. Вона формує: стійке відчуття “ми”; бачення світу і життя за принципом “ми-вони”, “свої-чужі”; певне ціннісне ставлення особистості до себе, інших людей, суспільства і світу в цілому; тип самовизначення в соціальному просторі; світогляд і спосіб життя особистості.

 

 

1. Горський В. Україна на порозі планетарної цивілізації / В. Горський // Практична філософія. – 2001. – №2. – С. 214-220.
2. Грибань Г. Проблема національної та культурної самосвідомості сучасних українців // Социально-политический журнал. – 2012. – №5. – С. 93-101.
3. Донченко О. Архетипи соціального життя і політика / О. Донченко, Ю. Романенко. – К. : Либідь, 2001. – 334 с.
4. Зелінська Є. Національна культура і процес формування особистості / Є. Зелінська // Альманах. Філософські проблеми гуманітарних наук. – 2005. – №6. – С. 98-102.
5. Козловець М. А. Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації / М. А. Козловець. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. – 558 с.
6. Крисаченко В. С. Феномен толерантності і консолідація української політичної нації / В. С. Крисаченко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. – К. : Українське агентство інформації “Рада”, 2008. – Т. ХХІІ. – С. 51-72.
7. Мамічева О. Національна ідентичність у викликах сьогодення: україноцентричний вимір [Електронний ресурс] / О. Мамічева // Новини України. – 2013. – Режим доступу: http: //newright. il. if. ua/krupey. htm
8. Мухлынкина Ю. В. Основные этапы развития представлений об идентичности в истории философии / Ю. В. Мухлынкина // Человек и общество: на рубеже тысячелетий: Международный сборник научных трудов / под об. ред. О. И. Кирикова. – Воронеж: ВГПУ, 2008. – Вып. Х1. – С. 60-68.
9. Степаненко В. Етнос – демос – поліс: етнополітичні проблеми соцієтальної трансформації в Україні / В. Степаненко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. – №2. – С. 102-120.
10. Федуняк С. Вплив зовнішніх чинників на процес консолідації української нації / Сергій Федуняк // Агора. Подолання розбіжностей – розвиток особливостей. – К. : Стилос, 2006. – Вип. 4. – С. 58-65.
11. Харчишин О. В. Этническая идентичность в контексте глобализации / О. В. Харчишин // Вестник Московского государственного университета культуры и искусства. – 2008. – №6. – С. 97-104.
12. Черниш Н. Ідентичності в сучасній Україні та стратегії їх використання / Н. Й. Черниш // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. – 2011. – №941.
13. Серія: “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. – С. 100-110.
14. Kohut E. Z. The Development of Little Russian Identity and Ukrainian Building. – Harvard Ukrainian Studies. – December, 1986. №10. – P. 547-550.
15. Wanner С. Burden of Dream: History and Identity in PostSoviet Ukraine. – The Pennsylvania State University, 1998. – Р. 13-17