Еволюція розуміння концепту «міжнародний порядок» епістемологічними спільнотами

 

Марчук В. П.

 

На підставі аналізу нових теоретичних розробок у сфері безпекових досліджень та визначення можливостей використання методологічного інструментарію для інтерпретації інституціональних практик головних акторів сучасної системи міжнародних відносин розкрито концептуальні особливості вивчення трансформацій міжнародного порядку. Бачення епістемологічними спільнотами структури міжнародного порядку та проблем світової політики грунтується переважно на рефлективістському підході, який надає можливість створення передумов для появи нових тенденцій у сфері дослідження міжнародної безпеки, що характеризуються наявністю тісного діалектичного звязку між теорію та політичною реальністю. Використання методологічного інструментарію соціального конструктивізму та математичного аналізу надає змогу не лише інтерпретувати природу взаємодій між акторами, але й моделювати ймовірні зміни у балансі сил за певних умов в конкретному регіоні або світі в цілому.

Ключові слова: міжнародний порядок, епістемологічна спільнота, безпекові дослідження, неореалізм, рефлективістський підхід, соціальний конструктивізм, класична теорія комплексу регіональної безпеки, теорія ігор.

Протягом останніх двадцяти років увага наукової та експертної спільноти була прикута до проблем формування міжнародного порядку крізь призму реконцептуалізації та імплементації безпекових стратегій ключових акторів світової політики. На початку ХХІ століття наукові розвідки з міжнародних відносин набули особливої актуальності в зв’язку із появою нового концептуального напрямку, предметом якого виступає інтерпретація міжнародного порядку шляхом застосування аналітичних засобів різноманітних теорій (неореалізм, транснаціоналізм, неолібералізм, соціальний конструктивізм та ін.) з акцентуацією на оцінці нових ризиків та загроз міжнародній та національній безпеці.

Проблема визначення природи й структури міжнародного порядку висвітлюється вченими, які сьогодні представляють третю хвилю «великих теоретичних дебатів» у міжнародно-політичній науці. У своїх доробках Е. Адлер [1], Дж. Бейліз [2], Б. Б’юзан [3], П. Хаас [1], Л. Хансен [3] та інші представляють новий підхід до аналізу проблем міжнародної безпеки та світової політики з урахуванням змін міжнародного порядку після падіння біполярності та активізації нових викликів та загроз. Постає потреба у проведенні комплексного аналізу процесів еволюції бачення сутності концепту «міжнародного порядку» епістемологічними спільнотами, що й обумовило завдання статті, яке полягає у розкритті концептуальних особливостей вивчення трансформацій міжнародного порядку з урахуванням нових теоретичних розробок у сфері безпекових досліджень та використання можливого методологічного інструментарію для інтерпретації інституціональних практик головних акторів сучасної системи міжнародних відносин.

Усі суттєві питання нормативних дискусій з міжнародних відносин починаються із аналізу природи міжнародного порядку. Виходячи з того, що безпека є контроверсійним концептом, адже немає універсального визначення цього поняття, у наукової спільноти з’являється широке поле для інтерпретації міжнародно- політичних реалій, особливо у правовому вимірі [2, с. 210-211].

Оцінюючи існуючі наукові розвідки з питань міжнародної безпеки на основі їх систематизації за окремими напрямками, можна стверджувати, що усі концепції, які пропонують певні епістемологічні спільноти на ґрунті їх бачення трансформацій міжнародного порядку, спрямовані лише на утвердження їх візії у науковому світі. Така практика своєрідної легітимізації наукової концепції сприятиме її поширенню та створенню певної платформи для подальших теоретичних дебатів та вироблення практичних рекомендацій для ключових акторів міжнародної безпеки, які безпосередньо формують світовий порядок денний.

Інтерпретації міжнародного порядку в сучасному розумінні виникли після Першої світової війни завдяки об’єднанню зусиль перших епістемологічних спільнот у справі винайдення загальної теорії розуміння світової політики. Вихідним положенням спільних наукових розвідок була наступна теза: після досягнення певного рівня раціоналізації у світовій політиці нова катастрофа на кшталт глобальної війни стає неможливою. Саме ця теза була ключовою у праці Нормана Енджелла «Велика ілюзія», в якій автор стверджував, що глобальна торгівля змінила природу багатства. Тепер воно не залежить від контролю над територіями та ресурсами. Віра у військову силу як в основу безпеки стала сьогодні небезпечною ілюзією. Війни стали невигідними, вони не створюють багатства, а тільки знищують його. У підсумку британський журналіст заявляє про те, що планетарне переплетіння ділових інтересів робить війни неможливими [4]. Книга Н. Енджелла вийшла у 1911 році, у 1913 її видали в розширеній версії, але вже через рік читати її не було сенсу. У 1914 році почалась Перша світова війна всупереч ідеям, викладеним у журналістському доробку. І події на передодні першого глобального конфлікту і ситуація, яка склалась у світі сьогодні, свідчать про те, що війна залишається одним із основних засобів реалізації зовнішньополітичних цілей та є цілком ймовірною у регіональному та глобальному масштабах, залишаючись таким чином невід’ємною складовою міжнародного порядку.

Оперуючи категоріями неореалізму, цілком можна стверджувати, що міжнародна безпека не стільки залежить від внутрішніх трансформацій самої системи міжнародних відносин, скільки від прагнення міжнародних акторів зберегти чи поширити свій геополітичний вплив в окремому регіоні/регіонах чи світі загалом будь-якими засобами, в тому числі й за допомогою війни. Війна не є наслідком певних умов, що склались у конкретній військово-політичній ситуації, натомість виступає елементом боротьби за домінування, яка є ключовою ознакою сучасних міжнародних відносин [5, с. 9].

Стає зрозумілим, що викорінити війну як міжнародне явище стає неймовірним, проте сформулювати загальні принципи ведення військових дій цілком можливо. Перші кроки в цьому напрямі були зроблені ще у 1899 та 1907 роках, коли були прийняті міжнародні конвенції про закони та звичаї війни [6, с. 579-580]. Після завершення Першої світової війни була зроблена перша спроба інституціоналізувати міжнародний порядок, таким чином була створена