Філософія

- Вільям Джемс (1842-1910) – американський вчений, філософ, надає прагматизму соціально-утилітарного забарвлення.

Основні напрямки його філософії:

• істина – не просто практичність, а насамперед корисність ідеї;
• істинними є ідеї, що мають сприятливі (очікуванні, передбачувані) наслідки, зручні, вигідні, стають у нагоді людині;
• посилив аспект корисності (утилітарності) істини, який у Ч. Пірса тільки намітився;
• прагматизм, на його думку, поєднує істину і благо;
• істинність будь-якої теорії полягає в її здатності працювати на людину, сприяти успіху;
• - Джон Дьюї (1859-1952) представник інструменталізму.
• Основні напрямки його філософії:
• розглядав пізнання як пристосування людини до мінливого середовища;
• пізнання, дослідження тлумачив як засіб трансформації неконтрольованої ситуації в контрольовану;
• мислення вносить чіткість і гармонію в ситуацію, в якій панувала нечіткість і сумніви;
• значущість ідей розглядав у відношенні до проблемної ситуації;
• розум носить операційний (спрямований на розв’язання проблем і контролювання ситуації), а не споглядальний характер;
• практика – єдиний визначник цінності ідей;
• ідеї – інструменти, засоби розв’язування проблем.

Аналізуючи четверте питання слід підкреслити, що екзистенціалізм (лат. existentia – існування) – суб’єктивістське вчення, в якому вихідні значення сущого (що таке річ, просторовість, часовість, інша людина та ін.) виводяться з існування (екзистенції) людини. Поняття “екзистенція” було впроваджено у філософію Сьореном К’єркегором (1813-1855) датським філософом і теологом.

На формування екзистенціалізму і на поширення його ідей значний вплив мав досвід виживання особи, набутий у соціальних катаклізмах ХХ ст. – в Першій і Другій світових війнах, досвід наруги над особистістю тоталітарних режимів фашизму і сталінізму.

Екзистенціалізм – це своєрідний духовний протест, бунт особи проти абсурдного, з її погляду, світу, пошук виходу з цієї ситуації. Загалом екзистенціалізм зафіксував радикальну зміну в розумінні (відчуванні) людиною свого буття в світі, яка відбувалась в Європі протягом ХХ ст.

Представниками цієї течії є німецькі мислителі Мартін Хайдеггер, Карл Ясперс, французькі філософи Жан-Поль Сартр, Габріель Марсель, Альберт Камю.

Ранній М. Хайдеггер, Ж. -П. Сартр і А. Камю намагалися розв’язати проблему буття людини в світі, не вдаючись до ідеї Бога, тоді як пізній М. Хайдеггер, К. Ясперс і Г. Марсель (особливо два останні) розглядали цю проблему в органічному зв’язку з ідеєю Бога.

При аналізі п’яте питання слід підкреслити, що став психоаналіз став однією з найвпливовіших ідейних течій ХХ ст.

Засновником психоаналізу в його класичній формі був австрійський психолог, невропатолог, психіатр Зігмунт Фройд (1856 – 1939). Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення.

Одним із перших із критикою теорії психоаналізу З. Фрейда виступив Швейцарський психіатр, культуролог, засновник аналітичної психології Карл Юнг (1875 – 1961). Слід підкреслити, що основні розходження К. Юнга із З. Фрейдом стосувались двох основних моментів: ролі сексуальних потягів у психічному житті індивіда та тлумачення природи несвідомого.

Основним представником неофрейдизму був Еріх Фромм (1900 – 1980), якого не задовольняв біологізм та соціальний песимізм Фрейда, тому він акцентував увагу на перетворенні психоаналізу в соціальну філософію. Згідно з концепцією Фромма, не соціальна структура суспільства формує потреби людини, а антропологічна природа потреб визначає способи існування людини.

Фромм виводить поняття «соціальний характер» як взаємозв’язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури. З його точки зору, соціальний характер слід розглядати як активний психологічний фактор соціального процесу, що змінює функціонуюче суспільство.

Аналізуючи шосте питання слід загострити увагу на тому, що для релігійної філософії, як і для екзистенціальної філософії, головною проблемою є проблема людського буття.

В основі релігійно-філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Основою пізнання вважається одкровення, зафіксоване в системі догматів. Завдання ж філософії і науки – допомогти людині наблизитись до одкровення для укріплення віри.

Ключові поняття і терміни

прагматизм ірраціоналізм

екзистенціалізм психоаналіз

неофрейдизм релігійна філософія

Питання для самоконтролю

Назвіть основні тенденції некласичної філософії кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Що лежать в основі філософії А. Шопенгауера?

Як А. Шопенгауер розумів проблему щастя?

Що А. Шопенгауер кладе в основу світу?

У чому сутність концепції надлюдини Ф. Ніцше?

Як Ф. Ніцше ставився до християнства?

У чому особливість прагматизму?

Як представники прагматизму розглядали проблему пізнання і істини?

Що таке «екзистенція»?

У чому, на Ваш погляд виявляються ознаки суб’єктивізму в екзистенціальній філософії?

Які основні проблеми релігійної філософії?

У чому полягав новаторський характер філософії психоаналізу і неофрейдизму?

Бібліографічний список

Основна література: 4, 5, 13, 16, 17.

Додаткова література: 5, 9, 11, 12, 13, 14, 15.

Тема 9: Онтологія

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

• світ як єдність об’єктивного і суб’єктивного факторів;
• співвідношення матерії, руху, простору, часу;
• проблему діалогу людини і комп’ютерних систем;
• співвідношення понять свідомість, практика, досвід, пізнання;
• розуміння поняття діалектики в історико-філософському аспекті;
• альтернативи діалектики.

Питання теми

Світ як єдність об’єктивної дійсності і людських сутнісних сил.

Філософський зміст проблеми буття.

Категорії як