Філософія

Які теоретичні моделі світу?

Розкрийте філософський зміст понять: матерія, простір, час, рух.

У чому труднощі вирішення проблеми свідомості?

Що означає положення про те, що свідомість не тільки відображає світ, а й створює його?

Які тенденції в розумінні свідомості з’явились у кінці ХХ століття?

Як потрібно розуміти суспільно-історичну сутність свідомості?

У чому полягає сутність процесу відображення?

Бібліографічний список

Основна література: 1, 2, 3, 5, 7, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 1, 2, 3, 5, 6, 13, 17, 19, 20, 21, 24, 25, 28, 29, 34, 35, 38.

 

Тема 10: Гносеологія

 

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

сутність та структурні елементи пізнавального процесу, об’єкти та суб’єкти пізнання;

• особливості практики як засобу освоєння світу;
• зміст поняття практики, форми, рівні та функції практики;
• специфіку етапів наукового пізнання;
• поняття методу та методології;
• •істнність знання.

Питання теми

Сутність в структура пізнавального процесу.

Об’єкти і суб’єкти пізнання. Об’єкт-суб’єктна і суб’єкт-суб’єктна пізнавальна ситуація.

Чуттєве і раціональне в пізнанні.

Творчість і інтуїція в пізнанні.

Поняття практики. Форми і рівні практики.

Функції практики.

Практика як специфічно людський засіб освоєння світу.

Поняття методу та сучасні методи пізнання. Методологія як система методів.

Логіка наукового дослідження та її етапи.

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи

При розгляді першого питання слід звернути увагу на те, що пізнання – процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності в свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства. Він є предметом дослідження такого розділу філософії як теорія пізнання – гносеологія, головним питанням якої є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.

Згідно з матеріалістичною гносеологією джерелом пізнання є існуюча незалежно від свідомості (як індивідуальної, так і групової) об’єктивна реальність. Пізнання цієї реальності – це процес творчого відображення її в свідомості людини.

Сучасна наукова гносеологія ґрунтується на таких принципах: об’єктивності; пізнаваності; активного творчого відображення; діалектики; практики; історизму; конкретності істини.

Доцільно звернути увагу, що пізнавальний процес має такі послідовні структурні елементи:

чуттєве пізнання:

• відчуття;
• сприйняття;
• уявлення;
• раціональне пізнання:
• поняття;
• судження;
• умовивід.

Починаючи розгляд другого питання, потрібно загострити увагу на тому, що свідомість належить людині, своєму носію. Але людська свідомість неможлива без знань, вона реально існує як знання людини про світ і саму себе.

Вихідним у теорії пізнання є питання:

• чи здатна людина пізнати навколишню дійсність;
• чи може вона в своїй свідомості скласти більш чи менш правильну картину об’єктивного світу.

Потрібно акцентувати увагу на тому, що діалектико-матеріалістична філософія не тільки дає однозначно позитивну відповідь на питання про можливість пізнання людиною сутності речей і явищ дійсності, а й наполягає на тому, що ніяких меж цьому не існує. Пізнання об’єктивно існуючого світу – загальний принцип всього матеріалістичного напряму в філософії.

Метафізичний підхід полягає у тому, що пізнання розглядається як дзеркальне відображення, позбавлене будь-якої здатності людини впливати на навколишню дійсність, а отже людина, що пізнає є простим споглядачем, який пасивно спостерігає існуючий поза нею світ.

При діалектичному підході пізнання – активний творчий процес, нерозривно зв’язаний з практичним відношенням людини до світу. Для неї пізнавальний процес – специфічний взаємозв’язок суб’єкта і об’єкта пізнання. Цей зв’язок являє собою не односторонню дію об’єкта на суб’єкт, а таку їх взаємодію, в якій активною стороною виступає саме суб’єкт.

Потім варто визначити, що пізнання має діалектичний характер, виступає як складний багатосторонній і суперечливий процес Такими суперечностями є суперечності між:

• суб’єктом і об’єктом пізнання;
• між теорією і досвідом;
• між старою і новою науковими теоріями.

При висвітленні третього питання важливо звернути особливу увагу на те, що складний і суперечливий характер процесу пізнання виявляється у взаємовідношенні його чуттєвої і раціональної сторін, у взаємозв’язку їх основних форм.

У розв’язанні даної проблеми в історії філософії склались дві протилежні концепції:

• емпіризм (емпіріо – досвід) – абсолютизація ролі органів чуття, висновок, що всі людські знання виникають завдяки досвіду, чуттєвому пізнанню; знання мислення зводяться лише до реєстрації даних органів чуття.
• раціоналізм (раціо – розум) – перебільшення ролі мислення у формуванні знань, заперечення здатність чуттєвого пізнання давати справжні знання.

Діалектичний підхід до цієї проблеми виходить з того, що людське пізнання є єдністю чуттєвої і раціональної сторін: чуттєве пізнання завжди збагачене мисленням, а мислення, в свою чергу, можливе, якщо спирається (прямо чи опосередковано) на інформацію, яку надають йому органи чуттів. Разом з тим, як чуттєве, так і раціональне пізнання має свої відмінності – якщо в почуттях людина набуває знань про зовнішню багатоманітність світу, про зовнішні сторони і зв’язки речей, то осягнення їх внутрішньої сутності, закономірностей, що діють у світі, досягається силою людського розуму.

У чуттєвого і раціонального пізнання є свої властиві їм форми:

• чуттєвого пізнання – відчуття сприйняття і уявлення;
• раціонального пізнання – поняття, судження й умовиводи.

При вивченні четвертого питання потрібно відзначити, що пізнання, даючи адекватне відображення