Філософія

Доцільно також акцентувати увагу на тому, що усі форми та засоби наукового пізнання діалектично взаємопов’язані і взаємообумовлюють одна одну.

У сучасному науковому пізнанні залежно від характеру об’єктів пізнання, методів та способів їх вивчення, від особливостей вирішуваних проблем, виділяють три основних види наукових досліджень:

• фундаментальні теоретичні дослідження.
• цілеспрямовані теоретичні дослідження.
• прикладні наукові дослідження.

Слід підкреслити, що у науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний, які відрізняються: глибиною, повнотою, всебічністю осягнення об’єкта, цілями, методами досягнення та способами вираження знань, ступенем значимості в них чуттєвого та раціонального моментів.

Аналізуючи десяте питання, потрібно визначити, що успіх будь-якої людської діяльності вирішальною мірою залежить від того, якими мотивами керуються люди, бо кризові явища, що виникають в суспільстві, мають не тільки об’єктивні, а й суб’єктивні причини через схильність до застарілих теоретичних установок, культивування помилкових знань.

Класичне визначення істини належить Аристотелю, який вважав істиною судження, що відповідає дійсності. Сучасна матеріалістична філософія в цілому розділяє таке трактування, але збагачує його діалектикою, зв’язуючи разом із тим істинні знання з практичною діяльністю людини. Виходячи із даного підходу, вона визначає істину як правильне, засноване на практиці і підтверджене практикою відбиття об’єктивної дійсності в людській свідомості.

Виділяють:

об’єктивну і суб’єктивну істини. Об’єктивна істина – це такий зміст людських знань, який не залежить ні від людини, ні від людства. Отже, всі істинні закони науки хоч і сформульовані вченими, вбирають у себе незалежний від них зміст, тобто відбивають те, що є в об’єктивній реальності.

абсолютну і відносну істини. Відносна істина – це неповне, неточне знання про предмет, явище, яке в процесі подальшого знання стає повнішим і точнішим. Між абсолютною і відносною істинами немає непрохідної межі – будь-яка наукова істина є діалектичною єдністю тієї й іншої. Діалектика їх співвідношення полягає в тому, що кожна відносна істина містить у собі частинку істини абсолютної, а абсолютна істина складається з суми відносних істин.

Ключові поняття і терміни

гносеологія діалектика

суб’єкт пізнання об’єкт пізнання

теорія досвід

емпіризм раціоналізм

інтуїція наукове пізнання

методи пізнання істина

відчуття сприйняття

уявлення поняття

судження умовивід

Питання для самоконтролю

Що вивчає гносеологія?

На яких основоположеннях ґрунтується сучасна наукова гносеологія?

У яких формах здійснюється чуттєве та раціональне пізнання?

У чому сенс практики як специфічно людського засобу освоєння світу?

Яка відмінність між поняттями практика і виробництво?

Які визначальні функції практики?

Які функції практики?

У чому специфіка практики як способу освоєння світу?

Які характерні риси наукового пізнання?

Які основні компоненти, із взаємодії яких складається наукове пізнання?

Які основні форми, рівні й етапи наукового пізнання? Чим вони відрізняються між собою?

Бібліографічний список

Основна література: 1, 2, 6, 7, 9, 13, 14, 15, 16, 17.

Додаткова література: 2, 3, 4, 5, 6, 13, 16, 17, 26.

 

Тема 11: Антропологія

 

Мета роботи: засвоєння, закріплення, поглиблення і систематизація знань про:

людину як об’єкт предметно-практичної діяльності;

значення цілепокладання в житті людини;

взаємовідносини біологічного і соціального в людині;

проблему взаємовідносин душі і тіла людини;

роль цінностей у регулюванні поведінки людини;

Питання теми

Людина як об’єкт предметно-практичної діяльності.

Цілепокладання як спосіб людської життєдіяльності.

Єдність біологічного і соціального в людині.

Цінності як ядро світоглядної проблематики. Людина в системі цінностей.

Ціннісні орієнтації та проблема втілення ідеалу.

Філософська проблема взаємовідносин душі і тіла людини.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Розглядаючи перше питання необхідно звернути увагу на той факт, що діяльності належить вирішальна роль у впливові предметів природного та соціального світу на особистість. При цьому механізм впливу виглядає приблизно так: предмети у процесі діяльності перетворюються із однієї своєї форми на іншу і чинять новий, досить сильний вплив на людину.

Крім того, важливо відзначити, що діяльність суспільства в цілому або діяльність окремої соціальної спільноти чинять вплив на діяльність індивіда і на його численні риси, частина яких більше або менше змінюється, а частина зникає або з’являється.

Діяльність за різними основами поділяється на багато видів (практична та духовна, фізична та розумова, моральна та аморальна, законна та незаконна, корисна та безкорисна; трудова, освітня, споживча, громадська тощо), і кожен вид діяльності певним чином діє на особистість в цілому та формує ті чи інші її якості.

При вивченні другого питання найбільш пильну увагу потрібно звернути на те, що саме цілеспрямована діяльність є суттєвою, невід’ємною рисою, характеристикою людини. Окремо необхідно підкреслити, що цілепокладання:

• виступає запорукою існування людського роду;
• являє собою основу культури;
• є рушійною силою розвитку суспільства, людської спільності – нації, соціальної групи, колективу, громадської організації, сім’ї, особистості.

У цьому аспекті суспільство, соціальна спільність, індивід являють