Філософія

Етапи прогресивного розвитку світового процесу постають як моменти власного розвитку людини. Він не може відокремити себе від цієї еволюції, оскільки вона призводить, в кінцевому рахунку, до появи самого вищого і самого складного продукту матерії, в якому матерія пізнає саме себе – появі самої людини. У ній людина набуває можливість ретроспективного розгляду всього світового руху з точки зору його вищого пункту – найбільш високо організованого об'єкта природи.

Ключовим принципом аналізу умов, закономірностей і механізмів розвитку психіки людини виступає принцип історизму. Історичність психіки, по Рубінштейну, її породжує основу і спосіб існування як органічної системи. Психіка на всіх своїх рівнях, включаючи і її природні передумови, являє собою продукт історії, оскільки сам носій психічного – цілісний людський індивід – реалізує себе як активний суб'єкт лише у власному багатовимірному відношенні до історично розвиваючого суспільного буття. Психіка – продукт соціально-культурного розвитку людини і суспільства. Психіка людини – продукт історично розвиваючої практики. Обумовленість історично складаються продуктами праці, формами людської діяльності, що специфічною рисою людської психіки. Історичність полягає в тому, що воно виникла з появою людини як істоти суспільної, і в тому числі, що вона розвивається в процесі історичного розвитку людства, детермінуюча суспільно-історичними умовами. Потебня А. А. виділив головний механізм формування і розвитку психіки – присвоєння практичної та теоретичної діяльності у формах мови і культури. Виготський Л. В. в концепції культурно-історичного розвитку психіки: ідею про провідну роль діяльності в психічному розвитку; вищі психічні функції є результатом інтеріоризації спочатку практичних людських форм діяльності. Проблема історичності психіки розглядалася К. Марксом і Л. Леви-Брюлем.

50. Сутність і особливості психологічного знання.

Психічне знання існує на перетині природничо-наукового і соціального, має власне поле дослідження – психічну реальність. Тому особливості психічного знання обумовлюються особливостями психічної реальності.

1. Предметність. «Скроенности» внутрішнього світу за моделями світу зовнішнього (емпірично що виражається в необхідності формулювати характеристики психічних процесів лише в термінах зовнішніх об'єктів).

2. Суб'єктність. Збіг об'єкта (що пізнається) і суб'єкта (хто пізнає), предмета пізнання та інструменту. Психолог вивчає психіку за допомогою психіки. Звідси наступні парадокси: проблеми, психології відносяться до області суб'єктивних явищ, зазвичай протиставляються об'єктивним, з іншого – від неї як від науки потрібне виявлення об'єктивних законів психіки; психічне як суб'єктивне відображення не може не бути варіативним. Ми шукаємо повторюване і стійке в спочатку варіативному і мінливому. Звідси і тенденційність психологічного знання, тому від нього частіше чекають пояснення поведінки людини, а не передбачення цієї поведінки.

3. Чуттєва недоступність. Психічні процеси недоступні прямому чуттєвого спостереженню. Відтворюючи картину предметної структури своїх об'єктів, самі по відношенню до цієї картини залишаються абсолютно прозорими і тим самим не сприймаючими. Психологічне знання передбачає укладання, що базується на співвіднесенні картини особистого досвіду і стороннього спостереження.

4. Спонтанна активність. Психічна активність прямо не випливає ні з фізіології внутрішніх процесів організму, ні з фізики, біології та соціології безпосереднього зовнішнього оточення. У ній немає жорстко предзаданної та фіксованої програми, і суб'єкт може діяти на будь-який лад. Психологічне знання передбачає поле детермінованість психічного, виявлення за доступними спостереженню зовнішніми проявами прихованих за ними внутрішніх факторів.

5. Психологічні властивості і особливості людини перебувають у безперервному розвитку, що тягне за собою проблему старіння знань та їх відносності, ситуаційності (вплив актуального стану, ефект експериментатора, научение).

6. Людина – цілий психічний світ зі своїми закономірностями. Вкрай складна багатопараметна система, що вивчається психологією – людина – не дозволяє на сьогоднішній день побудувати жодну досить надійну теорію. Можлива пряма фальсифікація практично будь-якої теорії людини. Цим пояснюється і тісний зв'язок психологічного наукового знання з псевдонауковими течіями.

Оскільки предметом пізнання в психології стає і сам процес пізнання, то це призводить до відведення психології центрального місця в класифікації наук, на їх перетині, наприклад, по Б. М. Кедрову. Відповідно до наділення психологічного знання особливим статусом.

51. Етичний вимір розв'язання психологічних проблем.

Будь-яке наукове знання, отримане людиною, завжди передбачає подальшу людську ж діяльність – будь то діяльність з отримання на його основі наступних фрагментів нового знання, або за його засвоєнням, або щодо його використання. Психологічне знання в даному контексті є не лише знання про, а й знання для. Проблема переходу від теорії до практики має етичний аспект.

Можна виділити два пласти розгляду даного питання: по-перше, рівень загальних взаємовідношень між етикою і психологією, по-друге, це рівень більш конкретних проблем.

Психологія показує, як відбувається етична поведінка: які механізми приводять до відчуття труднощі вчинку, що в людині пручається йому, які механізми призводять до відмови від вчинку. Етику по суті як не хвилює. Її цікавить зміст вчинку, а не психологічний фон. Дійсно, етика нормативна, наказує чинити так чи інакше, не співвідносяться з психологією конкретної людини, його можливостями, психологічними реаліями. Але і психологи платять «взаємністю». Головне – не зрадити своїй, психологічній правді. Завдання – шукати, де втрачено, а не там, де морально світло. У цьому сенсі психологія позаетична, а етика – антипсихологічна. Їх точка дотику в ставленні до іншої людини.

2) Проблемне поле етичного регулювання:

- Створено велику кількість тестів, ведеться величезна робота з валідизацією нових – але більшість з них виявляється інвалідними. У прямому і переносному сенсі.

- Некваліфікована психотерапія та психодіагностика

- Як і хто може визначати психологічну норму. «Норма» адже – значною мірою явище соціокультурного порядку. Це дає про себе знати навіть при діагностиці психічних захворювань.

- Формуючий експеримент. Експеримент – це процедура дослідження того, що є. Але коли експеримент «береться» формувати якісь властивості людини, тим більше формувати особистість, то це має спірну допустимість.

- Контроль за психологічним експериментом, можливий вплив – близького і віддаленого – експерименту на випробуваного.

- Точність психологічних досліджень.

- Проблема етичного кодексу, його модифікації і прямування йому.

У класифікації наук Д. Кедрова психологія стоїть на перетині філософії, природничих та гуманітарних наук, будучи тілом, при цьому приміряючи «одяг» однієї з перерахованих. Найчастіше природничих наук, що породжує даний аспект розгляду етичного виміру дозволу психологічних проблем. Примірка «одягу», перш за все пов'язані з філософією людини, розумінням його сутності, цінностей і змісту, властива для гуманістичної і екзистенціальної психології і дає інший підхід до розгляду даного питання. Це спроби вирватися з вузьких меж «психічного» до «людини».

Е. Фромм «Мистецтво кохання» (гуманістична). Особистість є продуктом динамічної взаємодії між вродженими потребами та тиском соціальних норм і приписів. Невід'ємна риса людського існування самотність, відчуження як наслідок боротьби за свободу і автономність. Бути частиною світу і не залежати від нього можна шляхом позитивної свободи через любов і працю допомогою прояви спонтанної активності. Любов як потреба в турботі, відповідальності та участі в житті когось. Основні екзистенційні потреби: встановлення зв'язків; подолання пасивності (творення) ; в корінні (стабільність, безпека) ; ідентичності; в системі поглядів.

В. Франкл «Людина в пошуках смислу» (екзистенційна). Ноогенного неврозу – неврози, що виникають з докорів сумління, з ціннісних конфліктів і – не в останню чергу – з екзистенціальної фрустрації. Подолання екзистенціального вакууму – втрати сенсу життя – це знаходження сенсу і прийняття відповідальності за своє життя. Бути відповідальним – означає бути селективним, бути виборчим. Спроба дати людині сенс звелася б до моралізування. Сенс не можна дати, його потрібно знайти: йдеться про виявлення можливості на тлі дійсності. Сенс не тільки повинен, але і може бути знайдений, і в пошуках сенсу людини направляє його совість. Совість – це орган сенсу. Її можна визначити як здатність виявити той єдиний і унікальний сенс, який криється в будь-якій ситуації. Совість, однак, може і дезорієнтувати людини. Більше того, до останньої миті, до останнього подиху людина не знає, чи дійсно він здійснив сенс свого життя або лише вірить у те, що цей сенс здійснений. Тільки бодрствующая совість дає людині здатність чинити опір, не піддаватися конформізму (хоче того ж, що інші) і не схилятися перед тоталітаризмом (робить те, що інші хочуть).

З питаннями етики в розмірі психологічних проблем пов'язана і теорія Фрейда. (Фрейд З. «Незадоволеність культурою»). Етичний аспект представлений знаходженням соціально задовільного шляху реалізації потреб (принципу насолоди в принцип реальності). Людині властиво прагнення до щастя. Велику частку провини за наші нещастя несе так звана культура: ми були б набагато щасливішими, якби від неї відмовилися і відновили первісні умови. Кожен сам повинен намагатися стати щасливим на свій власний лад, вибираючи придатні для цього шляхи. Серед можливих взагалі Фрейд виділяє наступні: – контроль первинних прагнень (менш болісне переживання незадоволення), – сублімація, – фантазії, – спроба божевільного перетворення дійсності, – наркотики, – переміщення лібідо, яке чіпляється за об'єкти світу і так знаходиться, щастя шляхом встановлення емоційного взаємини з ним, тут любов основа щастя.