Філософія

Як і в філософії Канта, у феноменології поняття трансцендентальний означає «не емпіричний», не індивідуально-психологічний. Трансцендентальна свідомість – не фактична свідомість конкретного індивіда, яку вивчають у психології, а свідомість як така, свідомість як сукупність певних правил функціонування, притаманних будь-якій конкретній свідомості. Вивчення трансцендентальної свідомості і є, на думку Гуссерля, завданням феноменології.

Фі – строга наука. Цій вимозі не відповідає:

• ані зайвий “психологізм”, бо кожен акт пізнання за змістом визначається структурою емпірічної свідомості. А отже істина має залежати від нашої субєктивності! LOL, каже Гуссерль:) У “Логічних дослідженнях” каже: логічні закони не психологічні за природою!
• ані натуралізм (так він називає позитивістський напрям), бо він виходить з наївної віри в існування світу, а це, на його думку, некритична позиція: строга філософія нічого не бере на віру, вона якраз і повинна обґрунтувати існування світу;
• ані історизм (філософія життя), бо він зводить філософію до історичних форм, яких набувала філософія певної епохи. Якщо кожна епоха має свою філософію, то цим також підривається ідея філософії як строгої науки.

На початку нашого століття, коли розгорталася гуссерлівська критика натуралізму, у цього напряму в європейській філософії було вже досить багато противників – неокантіанці, «філософи життя», спіритуалістів. Однак критика Гуссерля мала свої особливості.

Перш за все у виборі опонента – всередині натуралізму – Гуссерль обрав такі його різновиди, як психологізм і історицизм. Цей вибір визначався тим, що для Гуссерля пошук безумовних підстав істинності був пов'язаний з дослідженнями природи логічних законів, які психологізм, з точки зору філософа, дискредитував. Психологізм – це така позиція, яка обумовлює істинність наукового пізнання особливостями людської психіки. Справа в тому, що правильне мислення (а наука є свого роду апофеоз правильного мислення) грунтується на логіці як фундаментальній науці щодо всіх інших наук, оскільки у всіх них принципово важливо дотримуватися логічні закони. Вони утворюють, по Гуссерлю, якийсь каркас будь-якого твердження (а наука вся складається з тверджень і заперечень), формує структуру та межі будь-якого висловлювання. Так от, з точки зору псіхологістов, логічні закони визначаються психічними законами (така була, наприклад, позиція відомого теоретика індуктивної логіки Дж. С. Мілля). Психологія ж, з цієї точки зору, – природна наука, тобто наука про деяку сукупності фактів, що виявляються в психічному житті людини. Закони психології, будучи індуктивними законами, являють собою деяке узагальнення фактів психічного життя, як би вичавки з досвіду переживання такого життя.

Натуралізм в цілому виходить з примату досвіду. Розум починає працювати після того, як з'являється деякий досвід, спілкування з об'єктивним світом, у тому числі і з суб'єктом, який представляється в якості одного з природних об'єктів. Розум узагальнює, комбінує дані досвіду. Але якщо закони логіки базуються на психічних законах, що мають індуктивний характер, то ні про яку безумовної, абсолютної істини в ній мова йти не може. Адже індукція, в тому числі і фактів психічного життя, завжди неповна. Отже, безумовність закономірностей, які виводяться на їх основі, завжди тільки ймовірна. Якщо логіка – підстава всіх наук, то це означає, що всі вони різною мірою, але тільки вірогідні. Як, наприклад, тільки імовірний той факт, що завтра сонце зійде на сході, будучи індуктивним висновком з деякого попереднього чуттєвого досвіду. Психологізм, по Гуссерлю, веде до релятивізму – позиції, що визнає лише відносність всяких істин, використовуваних у науці. Релятивізм ж, в свою чергу, неминуче веде до скептицизму. Скептична точка зору (мається на увазі скептицизм як філософська позиція, так як скепсис в якості елемента наукового пошуку є необхідний етап будь-якого дослідження, орієнтованого на істину) означає кінець науки, бо вона ставить під сумнів саму можливість досягнення людиною істини. Ця обставина, на думку Гуссерля, робить антинауковим і психологізм. Феноменологію Гуссерля іноді називають філософією для філософів, а самого Гуссерля вважають Кантом XX ст. І для цього є певні підстави:

- феноменологія розробила оригінальну методологію дослідження свідомості, яка справила величезний вплив на подальший розвиток філософії. На засадах феноменології ґрунтується, зокрема, екзистенціалізм. Вона дала поштовх для розвитку філософської антропології, аксіології та інших філософських дисциплін. Творчість таких мислителів XX ст., як М. Шелер, М. Гайдеггер, Ж. -П. Сартр, М. Мерло-Понті була б неможливою без ідей, заданих феноменологією.

Критичність в онтології: від «Критичної філософії І. Канта» до «Критичної онтології Н. Гартмана».

Онтологія – це вчення про буття, розділ в філософії. Як вчення про буття вона характеризується цілою низкою категорій: буття, ніщо, кількість, якість, сутність, явище, матерія, субстанція, екзистенція. Буття – це реальність існування. Воно проявляється в природному, соціальному, духовному. Природне – це те, що існує об’єктивно, незалежно від свідомості. Соціальне – це штучне, набуте у відносинах між людьми.

Онтологическое обоснование теории познания впервые преодолевается только в XVIII веке. Наиболее последовательно и продуманно это проводит родоначальник немецкого идеализма Иммануил Кант (1724-1804). Тем самым Кант осуществляет своего рода переворот в философии, рассматривая познание как деятельность, протекающую по своим собственным законам. Кант возвел, таким образом, гносеологию в ранг основного и первого элемента теоретической философии. Предметом теоретической философии, по Канту, должно быть не изучение самих по себе вещей – природы, мира, человека, – а исследование познавательной деятельности,