Формування місцевих бюджетів

Таким чином, під поняттям місцевих податків та зборів слід розуміти обов’язкові платежі, які справляються на певній чітко визначеній адміністративно-територіальній одиниці та сплачується до місцевих бюджетів для виконання останніми покладених на них функцій.

Як уже зазначалося, місцеве оподаткування виступає основою фінансової незалежності місцевих органів самоврядування. При цьому, Л. Г. Маркова та В. Б. Хмельницька зазначають, що «під фінансовою незалежністю місцевого самоврядування мається на увазі можливість самостійного вирішення питань комплексного фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку окремої території, що входять у компетенцію місцевого управління відповідного рівня» [15]. Актуальним є питання про склад доходів та видатків місцевих бюджетів, міжбюджетного регулювання. Певну проблему становить питання щодо наповнення місцевих бюджетів за рахунок місцевих зборів, податків та тих коштів, які залишилися після здійснення відрахування обов’язкової частини загальнодержавних зборів та податків. Часто це призводить до неможливості виконання органами місцевого самоврядування закріплених за ними зобов’язань щодо забезпечення населення послугами.

Законодавче врегулювання механізму місцевого оподаткування в Україні забезпечило необхідне правове поле для функціонування місцевих податків і зборів, але створення повноцінного та фінансово самодостатнього інституту місцевого самоврядування неможливе без їх подальшого реформування [15].

Відповідно до ст. 10 ПК України законодавець до місцевих податків відносить податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а також єдиний податок, а до місцевих зборів – збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності; збір за місця для паркування транспортних засобів, а також туристичний збір [2].

Проаналізувавши ситуацію з обсягами надходженням місцевих податків та зборів на Україні, можемо говорити, що їх структура має суттєві відмінності, які зумовлюються рівнем соціально-економічного розвитку територій, розташуванням адміністративно-територіальних одиниць, природно-кліматичними умовами, розміщенням продуктивних сил та галузевою побудовою інфраструктури населених пунктів, рівнем доходів населення, наявністю курортних чи туристичних центрів тощо. Різкий розподіл суспільства внаслідок кризових явищ мало наслідком зростання кількості безробітних, що також негативно відобразилося на справлянні місцевих податків та зборів.

 

 

Місцеві бюджети прийнято рахувати як нижчу ланку бюджетної системи України. Незважаючи на те, що питома вага доходів місцевих бюджетів в зведеному бюджеті незначна, вони є фундаментом бюджетної системи, без якого не можливо покращити бюджетні взаємовідносини в відповідності до функцій місцевого самоврядування.

Місцеві бюджети, сформовані відповідно до рівнів адміністративно-територіального поділу, складають фінансову основу місцевого самоврядування в Україні. Дохідна частина місцевих бюджетів формується з трьох джерел: переданих загальнодержавних доходів, місцевих податків і зборів, міжбюджетних трансфертів.

У сучасних умовах у доходах місцевих бюджетів провідне значення мають загальнодержавні джерела надходжень, які пропорційно розподіляються за різними рівнями місцевих бюджетів. Частка переданих загальнодержавних доходів коливається на рівні 55-60%, серед них найбільшу частку займають податок з доходів фізичних осіб та плата за землю. Питома вага місцевих податків і зборів є низькою, їхня частка у структурі доходів місцевих бюджетів за період з 2008 р. по 2013 р. становила не більше 3%. Частка трансфертів становить 42-45% [11, с. 112].

Платниками місцевих податків і зборів є юридичні особи незалежно від форм власності і підпорядкування, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, іноземні юридичні особи, які здійснюють свою діяльність на території України, а також фізичні особи [2].

Що стосується місцевого оподаткування, то є два види місцевих податків (податок на нерухоме майно та єдиний податок) і три збори (збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності, збір за місця для паркування транспортних засобів й туристичний збір) [2].

1. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки – платниками є фізичні особи, власники житлової нерухомості (набуває чинності з 01. 01. 2012 р.). Базою оподаткування є площа об’єкта житлової нерухомості. Ставки встановлюються органами місцевого самоврядування в залежності від площі квартири або житлового будинку (1% та 2, 7%). При цьому база оподаткування зменшується: для квартир – на 120 м2, для житлових будинків – на 240 м2.

Стягнення цього податку відповідає головним принципам формування податкових доходів місцевих бюджетів. По-перше, цей податок відповідає принципу територіальної прив’язки, оскільки об’єкти нерухомості зв’язані з певною територією. По-друге, він відповідає принципу одержуваної вигоди, тобто його можна розглядати як плату за місцеві суспільні блага, оскільки збільшення надання таких благ (зокрема, поліпшення місцевої інфраструктури) зумовлює зростання попиту на житло та іншу нерухомість у відповідних регіонах. По-третє, стягнення податку на нерухомість відповідає принципу широкого розподілу податкового тягаря, оскільки дозволяє залучити максимальну кількість жителів і підприємств адміністративно-територіальних одиниць, які у більшості своїй є власниками або орендарями певної нерухомості, до участі у формуванні доходів місцевих бюджетів [19, с. 95].

2. Збір за місця для паркування транспортних засобів – платниками є юридичні та фізичні особи – підприємці, які проводять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках. Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів, які побудовані за кошти місцевого бюджету. Ставки від 0, 03 до