Формування місцевих бюджетів

• місцевих запозичень;
• коштів загального фонду такого місцевого бюджету;
• надходжень від продажу пред’явлення цінних паперів;
• використання залишків коштів спеціального фонду місцевого бюджету, крім власних надходжень бюджетних установ, якщо за результатами річного звіту про виконання бюджету за попередній бюджетний період, що був оприлюднений після прийняття бюджету поточного періоду, виявлено залишок бюджетних коштів за спеціальним фондом.

Виключення з джерел фінансування дефіциту спеціального фонду залишків коштів від власних надходжень бюджетних установ обумовлене тим, що місцеві ради не можуть впливати на видатки бюджетних установ за рахунок цих ресурсів. Тобто, дефіцит спеціального фонду місцевих бюджетів може виникати і покриватися за рахунок залишків коштів від власних надходжень бюджетних установ за попередній бюджетний період, однак його затвердження в рішенні про місцевий бюджет не передбачається.

Для покриття бюджетного дефіциту держава вдається до позик, що спричиняють державний борг.

Державний борг – це сума нагромаджених у країні за певний час бюджетних дефіцитів. Розрізняють зовнішній і внутрішній державний борг [3].

Зовнішній державний борг – це борг іноземним державам, організаціям і окремим особам. Він лягає на країну важким тягарем, оскільки їй доводиться розраховуватись за нього цінними товарами, сировиною, надавати певні послуги, щоб сплатити відсотки й погасити сам борг [3].

Внутрішній державний борг – це борг держави своєму населенню. Відповідно до законодавства державним внутрішнім боргом є боргове зобов’язання уряду, виражене у валюті перед юридичними і фізичними особами [3]. Тобто зобов’язання можуть мати форму певних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів від імені Уряду.

Бюджетний дефіцит вимагає вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це – це скорочення витрат бюджету, про те цей шлях дуже складний. Реальнішим і досконалішим є зміни у податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім зростання виробництва і його ефективності.

У своєму дослідженні Н. Я. Кравчук [17, с. 236 ] доходить до висновків, що державний борг, його розміри, методи розміщення і погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі процеси економічного життя держави: економічне зростання і розподіл доходів, бюджетний дефіцит і розмір грошової маси в обігу, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції, рівень споживання та нагромадження, баланс поточних зовнішніх рахунків, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг держави. Тому держава не повинна категорично відмовлятися від залучення державного боргу як макроекономічного інструменту у процесі реформ. Залучення зовнішніх позик означає надходження додаткових ресурсів, що можуть дати поштовх економічному зростанню, а зовнішня заборгованість дає можливість країні здійснювати більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід та фінансувати інвестиції, що не забезпечуються внутрішніми заощадженнями [17, с. 237 – 238 ].

 

 

Аналіз проблем місцевих бюджетів України, а також теорії та практики побудови багаторівневих бюджетних систем у країнах з ринковою економікою дозволяє зробити висновок, що існуюча система формування місцевих бюджетів має ряд серйозних недоліків:

• висока ступінь концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні важливих для населення завдань;
• регулюючі доходи відіграють домінуючу роль у структурі надходжень до регіональних і місцевих бюджетів, в той час як частка закріплених за територіями податкових платежів низька;
• практично щорічна зміна видів податків, що зараховуються до місцевих бюджетів;
• відсутність єдиних та досить стабільних нормативів (наприклад, на кілька років) відрахувань від загально державних податків до місцевих бюджетів;
• відсутність єдиних правил ув’язки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також науково обґрунтованої методики міжрегіонального перерозподілу доходів [19, с. 94].

Сьогодні найбільш проблемним є питання взаємовідносин між бюджетами різних рівнів з приводу розподілу між ними доходів і видатків. Як показали результати досліджень, нині діючий бюджетний механізм, при якому місцеві ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань від регулюючих податків і зборів та суми дотацій, призводить до погіршення функціонування місцевих бюджетів нижчого рівня. Це, в свою чергу, не дає змоги профінансувати всі необхідні видатки, що тягне за собою погіршення стану соціально-економічного розвитку [5, с. 83].

Проблема формування дохідної бази місцевих бюджетів останніми роками перебуває в центрі уваги науковців, працівників органів виконавчої влади і місцевого самоврядування та фінансових органів. Але на сьогодні спроби їх реформування в Україні не призвели до створення зваженої системи розподілу повноважень між органами державної та місцевої влади.

Не було розроблено адекватного механізму формування місцевих бюджетів і

вирівнювання їх фінансових можливостей. В економічній літературі немає науково обґрунтованих положень формування дохідної бази місцевого бюджету, яка відповідала б фінансовим вимогам покладених на місцеві органи влади повноваженням. Місцевий бюджет повинен бути потужним інструментом пристосування поточного рівня економічного та соціального розвитку країни до пріоритетів розвитку суспільства, в ідеальному випадку він має бути складений як засіб збереження балансу інтересів між перспективами економічного росту та потребами соціального розвитку [18].

Для вирішення соціальних проблем та підвищення інноваційної інвестиційної складової регіональної політики необхідні подальші перетворення, зокрема реформування міжбюджетних відносин, яке в країні проводиться повільніше, ніж реформування усієї економіки загалом, що може стати значною перешкодою для подальшого економічного зростання. Тому удосконалення процесів організації міжбюджетних