Франція у ХVІ — першій половині ХVІІ ст.

Ґрунт для Реформації був тут менш сприятливий. Королівська влада протистояла папським претензіям. У папську курію представники французької церкви могли звертатись лише у справах віровчення.

 

 

За Болонським конкордатом 1516 р. король одержав право призначати єпископів з наступним затвердженням папою. Він міг довго не призначати єпископа і сам одержувати прибуток.

Однак, ідеї Реформації поширювались і тут. У 1512 р. французький гуманіст Лефевр д’Етапль написав трактат “Послання апостола Павла”, де висунув два положення Реформації – виправдання вірою і визнання священного писання єдиним джерелом віри. У Франції поширювалось лютеранство. Першим засновником протестантської общини був Брісонне, єпископ міста Мо.

Але богословський факультет Паризького університету рішуче виступив проти вчення реформаторів. Буржуазія півночі підтримала католицизм – символ національної єдності. Її гаслом було: “Єдиний король, єдина католицька віра”. Великі мануфактуристи були зв’язані з двором. Селянство теж мислилось католицьким. Реформація поширювалась лише серед буржуазії і ремісників південно-західних міст.

У 30-х рр. ХVІ ст. протестанти стали діяти більш активно. Королівський уряд перейшов до репресій: у 1535 р. було схоплено 35 лютеран і 300 заарештовано. При Генріху ІІ був створений надзвичайний трибунал для боротьби з кальвінізмом, що називався “Вогненна палата”. За три роки він виніс близько 500 звинувачень, з них 60 смертних.

Але Реформація поширювалась у містах. З середини XVI ст. – кальвінізм, в т. ч. і серед ремісників. До нього примкнула і частина дворянства, зацікавленого в секуляризації церковних земель.

Опозиція до королівської влади набувала форм кальвінізму. На півночі кальвіністи були лише в містах Нормандії. Феодальна знать і дворянство Північної Франції підтримали католицький табір, очолюваний Гізами. Франсуа Гіз був головнокомандуючим королівською армією. Гізи мали великі володіння в Шампані, Лотарінгії, Бургундії.

Кальвіністів називали гугенотами і цю партію очолив дім Бурбонів (король Наварри Антуан Бурбон, його син Генріх і принц Конде), а також представник старовинного роду Шатильонів – адмірал Гаспар де Коліньї. Це була група південного дворянства, що трималась за свої привілеї. Оскільки королівська влада надавала посади дворянам з півночі і центру, вони почувались обділеними.

Обидва табори були за відродження Генеральних штатів і провінційних штатів.

У таборі захисників абсолютизму найбільш надійною опорою були “люди мантії” півночі, до яких примикала і буржуазія півночі. З них склалась партія “політиків”.

Отже, соціальні і політичні суперечності набули релігійного забарвлення.

Селяни бачили ворогів і в гугенотах, який не розуміли, і в католиках – проти них були повстання.

 

 

Гугенотські війни. Гугенотські війни тривали 36 років (1562-1598). Вони почались в 1562 р. з епізоду в містечку Вассі, коли герцог Гіз із своєю збройною силою напав на молитовні збори гугенотів. Гугеноти були озброєні, відбулось зіткнення. Після третьої війни в 1570 р. був укладений мир в Сен-Жермені. Протестантське богослужіння дозволялось по всій країні. Гугеноти одержували 4 фортеці, мали право займати великі державні посади.

Після загибелі лідера гугенотів Антуана Бурбона його місце зайняв його син Генріх Наваррський.

У 1572 р. виник план примирення партій з допомогою династичного шлюбу Генріха Бурбона і Маргарити Валуа, сестри Карла ІХ. Цей проект був зірваний Гізами і матір’ю короля Катериною Медічі, які боялись посилення гугенотів. Гугеноти, які приїхали на весілля, були перебиті 24 червня 1572 р. (Варфоломіївська ніч). Загинуло понад 2 тис. гугенотів, був убитий і адмірал Коліньї.

Але війна не припинилась. Воєнні дії стали ще більш запеклими.

ІІ період війни (1572-1576). Не сподіваючись на перемогу в усій державі, гугеноти створили на південному заході Франції свою державу як федерацію кількох провінцій. Міста схилялись до королівської влади, а дворяни змушували їх виступати проти. Влада на півдні опинилась в руках кальвіністів.

В другий період сформувалась політична ідеологія гугенотів, які боролись проти абсолютизму. В памфлетах монархомахів – гугенотських публіцистів виславлялись середньовічні Генеральні штати.

Юбер Ланге і Дю Плессі Морне – публіцисти. Другий написав “Позов до тиранів”, де визначав народ як багатоголове чудовисько.

Ідея Бодена – монарх не повинен бути тираном, повинен радитись з “ліпшими людьми”.

ІІІ період (1576-1598). Після смерті Карла ІХ у 1574 р. трон Франції перейшов до Генріха ІІІ, його брата. Католики боялись, що в разі його смерті трон перейде до Генріха Наваррського, його родича, кальвініста.

У 1576 р. католики створили Лігу. Очолив її Генріх Гіз, якого католицька Ліга розглядала як претендента на престол.

У 1576 р. в Блуа зібрались Генеральні штати. Прихильники протестували проти спроб Генріха ІІІ примиритись з гугенотами і надати їм свободу віросповідання. Однак королівським едиктом це право було надане скрізь, крім Парижа. Гугеноти одержали також 8 фортець і зберегли свою армію.

Гізи повели агітацію проти короля, використовуючи невдоволення низів – ремісників і дрібних торгівців. У 1584-85 рр. В Парижі була утворена Паризька ліга, більш демократична, ніж католицька. Керівниками були монахи-фанатики, але основну роль відігравали нотаріуси, прокурори, адвокати, середня буржуазія. Був створений “Комітет 16-ти” (по числу 16 кварталів). За