Франція у ХVІ — першій половині ХVІІ ст.

Король вирішив розігнати Паризьку лігу і позбутися опіки Гізів і почав стягати війська до Лувра. Народ споруджував на вулицях барикади. Тоді король втк у Шартр. У 1588 р. в Блуа зібрались Генеральні штати. Король, прагнучи придушити опозицію, наказав убити Гіза. В Парижі вибухнуло обурення. Ліга висунула свого кандидата на престол – брата Гіза, герцога Майєнського. Скориставшись цією обстановкою, Філіп ІІ (Іспанський) ввів у Париж свій гарнізон.

Генріх ІІІ спробував виправити становище і пішов на угоду з Генріхом Наваррським, якого проголосив своїм наступником. Весною 1589 р. обидва королі пішли на Париж.

1 серпня 1589 р. Генріх ІІІ був убитий монахом, членом Ліги. Королем Франції повинен був стати Генріх Наваррський, але йому належало ще перенести війну з Лігою і католицькими противниками.

“Комітет 16-ти” був розпущений. На селі повстали крокани з гаслом “На гризунів”, громили маєтки дворян, збирачів податків. Народний рух примусив політичних противників піти на примирення і компроміс. Париж згодився прийняти Генріха, який вже був коронований у Шартрі, але він повинен був перейти в католицьку віру, що ним і було зроблено: “Париж вартий месси”.

У 1598 р. закінчилась війна з Філіпом ІІ, громадянські війни скінчились. Генріх ІV у 1598 р. видав Нантський едикт, що мав на меті примирити католиків і гугенотів. Католицтво ставало державною релігією, але гугеноти одержували право сповідувати кальвінізм, проводити церковні з’їзди. Це був едикт віротерпимості. Гугеноти на півдні Франції мали 200 фортець, право на збори, на представників при королі.

 

За Генріха ІV зміцнів абсолютизм після війни й анархії. Промисловість, торгівля й фінанси були в запустінні. Казна пуста. У встановленні порядку були зацікавлені широкі верстви суспільства.

Генріх ІV зумів підібрати собі розумних і енергійних міністрів – Сюллі, Лафемма. Головним вони вважали землеробство. Був упорядкований збір податків, осушувались болота, заохочувалось вирощування нових культур – кукурудзи, буряків. Селяни були звільнені від боргів, що нагромадились за час воєн. Заборонено було продавати знаряддя праці і худобу за борги. Уряд заохочував виробництво шовку – садились тутові дерева. Були створені державні мануфактури, яким надавались субсидії – по виробництву шовку й оксамиту, гобеленів і сап’яну, шкіри й меблів, мережива, прикрас.

З’явились привілейовані мануфактури – золотої пряжі в Парижі на 350 верстатів, полотняна в Руані на 200 робітників.

Проводилась політика протекціонізму. Висока якість і художні цінності виробів гарантували їм збут за межами країни. Покращені були дороги, налагоджена пошта. У 1599 р. був запроваджений митний тариф, а у 1601 р. була створена торгова компанія під керівництвом Лафемма. У 1604 р. була заснована Ост-Індська компанія за взірцем англійської. Почалась колонізація Канади.

Зовнішня політика Генріха ІУ була спрямована проти іспанських і австрійських Габсбургів. Його союзниками були протестантські князі Німеччини. Генріх ІУ проектував створення в Європі антигабсбургської коаліції у складі Франції, Англії, Голландії, князів Німеччини і Скандинавських країн та Швейцарії. Але в розпал підготовки до війни у 1610 р. Генріх ІУ був убитий одним із войовничих католиків Равальяком. Це був 10-й замах, підтриманий Іспанією.

Кардинал Рішельє та його політика зміцнення абсолютизму. Після смерті Генріха ІV престол перейшов до його 9-річного сина Людовика ХІІІ. Регентшою стала королева-мати Марія Медічі. Скориставшись слабістю уряду, вельможі виступили проти королівської влади. Третій етап підтримав уряд. Між етапами виникли тертя. Генеральні штати були розпущені (до революції 1789 р.). В королівську раду був запрошений єпископ Арман Жан дю Плессі (Рішельє). З 1624 р. Рішельє був першим міністром Людовика ХІІІ – фактично керівником.

Рішельє зміцнив абсолютизм. Його ідеалом була могутня централізована держава. В “Політичному заповіті” він визначив мету: І – велич короля, ІІ – могутність держави. Він боровся з усіма противниками абсолютизму – світськими феодалами, членом сім’ї. Інтереси держави ставив вище від інтересів короля.

Головний життєвий нерв держави – це “дворяни, але дворяни, що підкорялися королю”.

Наказав зруйнувати замки, що не мали оборонного значення. Заборонив дуелі. Рішельє почав наступ на гугенотську державу і її опорний пункт на заході – Ла-Рошель, який одержував допомогу з Англії. В Лангедок Рішельє направив принца Конде, а сам обложив Ла-Рошель, спорудивши там греблю і відрізавши її від допомоги Англії. 20 тис. жителів померло від голоду. Ла-Рошель було взято в 1628 р. У 1629 р. Рішельє видав “Едикт милості”. За гугенотами залишалась свобода віросповідання, але воєнні і політичні привілеї були ліквідовані.

Щоб послабити самостійність місцевої влади, був зміцнений інститут інтендантів у провінціях. Ці посади не передавались у спадок і не купувались.

Королівська рада втратила значення. Влада зосередилась у Рішельє, який продовжував політику Генріха ІV. При Рішельє почала заселятись Канада, відбувалась торгова експансія на Антільські острови.

Але податки на селян зростали. В 30-х роках були повстання, особливо у Нормандії – “армія страждання” на чолі з Жаном Босоногим.

Відродження Франції представлене гуманістами Клеманом Маро, його перекладами Марціана і Овідія і сатиричними творами.

Сатириком був і Бонавентюр Депер’є. Його твір “Нові забави і веселі пригоди” передав життєрадісне вільнодумство автора. Сорбонна гостро розкритикувала його і він покінчив життя самогубством.

Франсуа Рабле в своєму творі “Гаргантюа і Пантагрюель” піддав критиці феодальний суд – “Острів пухнастих котів”, схоластичну науку – “Диспут про дзвони”. Рабле висміює і католиків, і протестантів – папомани і папофіли.

Трагедія Корнеля “Сід” – вияв становлення французької драматургії.

Гурток “Плеяди“ включав поетів П’єра Ронсара, дю Беллє, закликав до збагачення французької літературної мови.

Філософія представлена Мішелем Монтенем і Рене Декартом (раціоналістом).

 

 

Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. – М., 1983.

Всемирная история. – М., 1957.

Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.

Гутнова Е. В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.

Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С. Д. – М., 1972.

Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.

История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ. – М., 1985, 1986.

Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. – М., 1988.

Проблемы развития феодальной собственности на землю. – М., 1979.

Самаркин В. В. Историческая география Западной Европы в средние века. – М., 1976.

Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв. – М., 1985.

История средних веков / Под ред. С. П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.

История средних веков / Под ред. С. П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.

Влась и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.

Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв. : границы сословия. – М., 1997.

Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.

История средних веков. Европа. – Минск, 2000.

Кардини Ф. Истоки средневекового ріцарства. – М., 2000.

Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ вв.). – Ленинград, 1990.

Мировая культура. Средневековье. – М. : Алтейа, 1996.

Контамин Ф. Война в серние века. – СП (б) : Ювента, 2001.