Французько-німецьке партнерство в європейських інтеграційних процесах (1989-2006 рр.)

Широко використано нормативний аналіз, що передбачає залежність положень і суджень дисертанта від суспільних цінностей та преференцій конкретних політиків. Цей метод дозволив врахувати програмні положення партій, представниками яких були німецькі канцлери та французькі президенти, коаліційні обмеження свободи їх дій тощо. 

Концептуальні засади французько-німецького партнерства тісно пов’язані з чинником поглиблення і розширення європейської інтеграції, що обумовлює необхідність застосування системного аналізу як для визначення специфіки функціонування європейського інтеграційного процесу взагалі, так і ролі в ньому французько-німецької кооперації зокрема. Застосування системного підходу дозволяє представити комплексне бачення місця двосторонньої співпраці Франції і Німеччини в європейському інтеграційному об’єднанні, визначити параметри участі цих держав у процесі розширення та трансформації ЄС в союз континентального масштабу. У відповідності до цього підходу французько-німецька взаємодія з притаманними їй рисами самостійності та взаємозалежності є автономно функціонуючим елементом системи, якою є Європейський Союз. Дослідження системного рівня європейського партнерства Франції і ФРН дозволяє визначити загальні закономірності його еволюції, встановити характерні особливості їх взаємодії в загальній системі ЄС, визначити найбільш вірогідні моделі адаптації до актуального функціонального та територіального розширення євроінтеграції.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційної роботи полягає в тому, що:

з нових деідеологізованих позицій проаналізовано еволюцію французько-німецького партнерства у контексті європейської інтеграції у другій половині XX – на початку XXI століття;

систематизовано підходи французької і німецької політичної еліти до процесів європейської інтеграції; 

проаналізовано потенціал французько-німецького співробітництва в контексті реалізації моделей та механізмів забезпечення політичної керованості розширеного Євросоюзу. 

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її положення і висновки дають можливість краще зрозуміти витоки й особливості французько-німецьких «особливих» відносин, їх стратегічну спрямованість і спонукальні мотиви у контексті європейської інтеграції. 

Одержані результати дисертації можуть бути використані у подальших узагальнюючих дослідженнях проблем розвитку інтеграційних процесів в Європі, зовнішньої політики Франції і Німеччини, при розробці та викладанні курсів «Історія міжнародних відносин і зовнішньої політики», «Історія дипломатії», «Зовнішня політика Франції», «Зовнішня політика ФРН», різноманітних спецкурсів для студентів гуманітарних факультетів вузів, а також у дипломатичній практиці МЗС України.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення і висновки роботи викладено у чотирьох наукових публікаціях автора, в тезах доповідей і виступах на:

польсько-українському круглому столі «Польща та Україна перед новими викликами»: інтеграційні процеси у Центральній та Східній Європі», організованого Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інститутом міжнародних досліджень Вроцлавського університету та Європейською фундацією «Діалог» (м.Київ, 18 квітня 2005 р.).

міжнародній науковій конференції «Асиметрія міжнародних відносин в умовах глобалізації», організованій Центром міжнародних стратегічних досліджень Йоркського університету (Канада), Міністерством закордонних справ України, Дипломатичною академією України при МЗС України, Національним інститутом стратегічних досліджень та Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м.Київ, 6-7 жовтня 2005 р.)

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, переліку умовних скорочень і термінів, чотирьох розділів і чотирнадцяти підрозділів, висновків та списку використаних джерел та літератури українською, російською, англійською, французькою та німецькою мовами загальною кількістю ____ найменувань.

 

 

У вступі обґрунтована актуальність теми і наукова новизна, визначені об’єкт, предмет, мета, завдання та методи дослідження, його практичне значення, подана апробація теоретичних положень.

У першому розділі “Джерельні та теоретичні засади дослідження” подано характеристику джерельної бази дисертації та здійснено огляд найважливіших здобутків вітчизняної і зарубіжної політологічної думки з проблематики дослідження.

У ході написання дисертації проаналізовано, насамперед, широке коло документів зовнішньої політики Франції і ФРН, зокрема офіційні публікації лідерів: Ш. де Голля, Ж. Помпіду, В. Жискар д’Естена, Ф. Міттерана, Ж. Ширака, Н. Саркозі, К. Аденауера, В. Брандта, Г. Шмідта, Г. Коля, Г. Шредера, А. Меркель. Важливе місце зайняли спільні французько-німецькі ініціативи з актуальних питань європейської політики, програмні документи правлячих політичних партій, експертні матеріали організацій, започаткованих урядами Франції і ФРН з тих чи інших напрямів співробітництва.

У монографії були використані джерела і література українською, російською, французькою, німецькою й англійською мовами. В умовах «холодної війни» істотний вплив на висвітлення в СРСР теми французько-німецьких «особливих» відносин робили установки КПРС, що позначилося на працях Н.Н. Молчанова, И.А. Колоскова, В.П. Славенова, В.Г. Барановського, Н.В. Павлова, Н.С. Бірюкова, Є.Н. Соколова, В.В. Кортунова, Є. Тарле, Ю. Рубинського, И.А. Манфред, М.К. Сімичева та інших. 

В українській історіографії періоду державної незалежності вийшла низка праць, безпосередньо присвячених дослідженню французько-німецьких відносин: М.П. Мовчана, О.А. Клименко, С.В. Кондратюка, І.І. Погорської тощо. Також певні аспекти двостороннього партнерства розкриваються у дослідженнях, окремо присвячених Франції або ФРН: В.А. Манжоли, Л.П. Халецької, О.О. Мітрофанової, О.С. Лозовицького, А.І. Кудряченка, Р.А. Кривоноса тощо. 

У Росії основний масив досліджень, пов’язаних з політикою Франції та Німеччини проводиться у спеціалізованих наукових центрах Російської академії наук (РАН). Для російської академічної науки ці країни становлять інтерес з огляду на їх вплив у процесі поглиблення і розширення європейської інтеграції. Зокрема, в Інституті Європи РАН з початку 90-х років функціонує Центр німецьких досліджень, а з 1997 р. – Центр французьких досліджень. Напрями їх досліджень сконцентровані, головним