Фрустрація, її зв’язок з агресивною поведінкою, насильницькими злочинами проти особи, скоєнням самогубства

Третя теорія, яка заслуговує уваги, – це конструктивізм, зокрема ідея, що еліти маніпулюють поняттям національної ідентичності для досягнення власної мети. Класичним прикладом вважається конфлікт у Югославії, де початок протистояння виник саме через амбіції С. Милошевича, який використовував націоналістичні лозунги для власного закріплення при владі. Цей приклад є досить спірним, особливо у ситуації з Косова, але ця причина може бути однією з пріоритетних при аналізі етнічних конфліктів на різних етапах їх розвитку. З цієї точки зору також варто розглянути конфлікти на Кавказі, в Молдові, особливо у ситуації протистояння з Росією, та можливо у Криму. Адже на побутовому рівні не існує суперечок через приналежність до різних етносів. Висновки, щодо етнічної складової конфліктів виникають саме з промов та дій політичної еліти, яка переслідує свої власні різноманітні цілі під гаслами захисту етнічних меншин чи необхідності етнічного протистояння.

Небезпечність етнічних конфліктів у сучасному світі полягає в тому, що вони можуть втягнути у свою орбіту інші етноси і призвести до масштабних воєнних дій, які заберуть життя сотень тисяч людей. Так, у Нагорному Карабасі та Чечні гинули азербайджанці, вірмени, білоруси, росіяни, українці, чеченці. У Чечні загинули англійці – представники миротворчих організацій ООН і Червоного Хреста. Слід також зазначити, що характерною особливістю сучасних міжнаціональних конфліктів є те, що в них немає майже нічого істинно національного. У цих конфліктах економічні та політичні інтереси поляризуються за етнічною ознакою. Таким чином, вони перетворюються на спробу вести боротьбу за владу та власність під прапором націонал-етнічної солідарності. Певні сили використовують потенціал народу у своїх корисних інтересах. Отже, міжнаціональні конфлікти, – як зазначає Р. Абдулатіпов, – є тією благодатною стихією, де кожен шахрай може бути зарахований до патріотів своєї нації.

 

 

Етнічний конфлікт – це крайня форма загострення й зіткнення інтересів націй, етнічних груп. Причиною його є нерозв'язання або несправедливе розв'язання етнічного питання в різних сферах суспільного життя, від чого залежить збереження ідентичності етнічної спільноти.

Динаміка етнічного конфлікту подібна до динаміки більшості групових конфліктів. Тому для аналізу розвитку етнічного конфлікту пропоную використовувати розроблену соціологами загальну модель розгортання групового конфлікту. У ній конфлікт розглядається як процес, що передбачає, як правило, шість етапів.

Загалом можна виокремити передконфліктну ситуацію і власне конфлікт.

Передконфліктна ситуація охоплює 3 стадії:

поява суперечностей у групових відносинах (латентний конфлікт) ;

раціоналізація суперечностей і їх асоціація з певною системою цінностей (усвідомлений конфлікт) ;

виникнення напруження, стресів, неспокою, ворожих почуттів у свідомості членів груп (відчутий конфлікт).

Ці стадії супроводжуються такими психологічними явищами, як ворожість, негативне ставлення одних груп до інших, суперництво тощо. Домінуюча настанова – ворожість, що є лише психологічним явищем, певним емоційним станом і передумовою конфліктної поведінки. Ворожість не обов’язково виливається в конфлікт і не в кожному конфлікті ворожість є визначальним фактором. Вона може розглядатись як змінна величина, що характеризує конфлікт як соціальне явище.

Коли нагромаджена психологічна напруга виливається у ворожі дії, спрямовані на задоволення власних інтересів всупереч інтересам іншої сторони, або ж на навмисне спричинення шкоди опонентові, тоді конфлікт переходить з психологічного до поведінкового рівня:

початок відкритого конфлікту полегшується випадковим чи навмисне спланованим інцидентом. Перехід від психологічного до біхевіорального рівня розвитку конфлікту свідчить про початок власне конфлікту, який розвивається здебільш за висхідною як система дій і протидій;

наступна стадія розвитку конфлікту виникає тоді, коли у сторін з’являється бажання нормалізувати ситуацію, що зумовлюється або перемогою однієї зі сторін, або вичерпанням сил учасників конфлікту;

останній етап розвитку конфлікту починається від моменту припинення конфлікту і закінчується встановленням нових відносин.

Запропонована модель дає можливість відокремити власне конфлікт від суміжних явищ, які часто супроводжують етнічні відносини, але не становлять суті конфлікту.

Найтиповішими формами прояву антагоністичних етнічних відносин вважаються:

суперництво як „об’єктивне” змагання групових інтересів. Це комплекс заходів, обраних сторонами для демонстрації своєї переваги на шляху реалізації власних інтересів. Суперництво є своєрідною формою боротьби, але боротьби за визнання, боротьби радше конструктивної і рідко безпосередньої;

ворожість як антагонізм, що живиться ворожими почуттями. Ворожість виникає, коли одна зі сторін розглядає іншу як ворога. Ця форма прояву антагоністичних відносин може розглядатись як конфлікт у когнітивному плані. Вона відрізняється від суперництва, оскільки в певних ситуаціях сторона може вбачати ворога серед тих, з ким вона не має жодного суперництва. Ворожість добре зберігається