Гендерна рівність у соціологічно-політичному вимірі в умовах світової кризи

Реалізація практичної ґендерної моделі можлива лише у розвинених правових системах із сталим громадянським суспільством. Становлення громадянського суспільства – процес складний і багатоманітний, який разом з іншими демократичними перетвореннями, передбачає утвердження рівних можливостей для самореалізації як жінок, так і чоловіків, тобто ґендерної рівності. Як свідчать останні дослідження загальноєвропейських організацій, на сьогодні більше 60% європейців вважають, що в Європі ще й досі поширена дискримінація за ознакою статі, а понад половину громадян ЄС вважають недостатніми заходи, що вживаються для забезпечення рівних можливостей для жінок та чоловіків в їхніх країнах, та вважають необхідним продовження роботи щодо подолання проявів дискримінації, в тому числі й за ознакою статі [6, с. 5]. Що вже казати про Україну, де процес побудови демократичної, правової держави і громадянського суспільства, який розпочавшись, в умовах глибокої політично-військової кризи загальмувався.

Протягом кількох останніх десятиліть світова і національна правотворча практика поповнилися помітною кількістю нових документів стосовно прав людини, заснованих на “Загальній Декларації прав людини” ООН, у якій проголошено: “Жодна людина, незалежно від статі, етнічної чи расової належності не повинна страждати від порушення своїх прав чи зневажливого ставлення до них”. Зобов’ язання щодо цього взяла на себе й Україна, підписавши серед 189 країн – членів ООН Декларацію тисячоліття [8, с. 45].

Кінець другого тисячоліття став знаменним для України щодо вибору ґендерного вектору розвитку. Відповідно до зобов’ язань, вона підтримує ґендерні стратегії ООН, Ради Європи і світового співтовариства. Верховна Рада України, керуючись “Загальною декларацією прав людини”, “Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”, ратифікованими Україною, міжнародними договорами про права та свободи особистості, підсумковими документами IV Всесвітньої конференції щодо становища жінок “Дії в інтересах рівності, розвитку та миру” (Пекін, 1995) і постановою Верховної Ради України від 12 липня 1995 року “Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в Україні Конвенції ООН “Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок”” [9, с. 33], визнала ці документи, які підкреслюють особливе значення ролі сім’ї та жінок у політичному, економічному, соціальному, історичному і культурному розвитку України. Від 5 березня 1999 року постановою № 475-ХУІ прийнято “Декларацію про загальні засади державної політики України щодо сім’ї та жінок” [4, с. 11], в якій держава взяла на себе зобов’язання перш за все забезпечити рівні права і можливості жінкам і чоловікам відповідно до основних прав та свобод людини, вирішити інші принципові проблеми, пов’язані з ліквідацією всіх форм дискримінації щодо жінок [9, с. 55].

У світі серед основних тем надалі залишається – досягнення рівності жінок і чоловіків, що є не лише вимогою елементарної соціальної справедливості, не лише необхідною складовою демократії, а й реалізацією можливості наближення до мети сталого людського розвитку – організації суспільних відносин на принципах справедливості, рівного доступу до ресурсів, рівноправного розподілу національних багатств. Дослідження, що проводяться в різних країнах, переконливо свідчать: стратегії в галузі розвитку, прийняті політичні рішення не можуть бути ефективними, якщо вони ігнорують внесок жінок. Переваги залучення жінок, врахування їхнього внеску, їхньої думки відчує все суспільство. Це забезпечує не лише інший підхід до вирішення названих проблем, а й принципово змінює ситуацію на користь соціально орієнтованої політики, інвестицій, які набувають гуманітарного змісту, поліпшується загалом соціальне самовідчуття нації.

Важливим, водночас, є врахування істотних відмінностей і нерівності, які реально існують між жінками і чоловіками. Адже вони, природно, по-різному проявляють себе в різних секторах і є специфічними для кожної країни. Водночас, простежується і певна типовість, яка дозволяє говорити про прояви нерівності у таких сферах, як:

• доступ до прийняття рішень і участь у представницьких органах;
• нерівність у домогосподарстві;
• відмінності у юридичному статусі і правах;
• гендерний розподіл праці в економіці;
• нерівність у домашньому неоплачуваному секторі;
• насильство у відношенні до жінок;
• дискримінація.

Загалом, нерівність жінок і чоловіків – це проблема взаємовідносин, і її неможливо викорінити, якщо зосереджувати увагу лише на проблемах однієї статі. Необхідно застосувати такий підхід, який би сфокусувався на перегляді практик і структур, які укорінюють різні види нерівності. Особливо це стосується розподілу праці, доступу до ресурсів та контролю над ними, а також можливостей брати участь у прийнятті різноманітних рішень. Тому перегляд гендерних ролей і відносин можливий тільки за умови участі у цьому процесі обох статей. Адже практика довела: поліпшення умов життя однієї статі не вирішує загальних соціальних проблем, та й навіть призводить до дискримінаційного становища іншої. Таким чином, принцип рівності повинен містити у собі і право на відмінність, враховувати індивідуальні риси, характерні для жінок і чоловіків. Життя жінки і чоловіка значно відрізняються, особливо, через виконання жінкою репродуктивної функції. Тому і досі простежується негативна тенденція щодо приниженого, а в деяких системах, зневажливого ставлення до ролі