Гендерні дослідження в контексті постнекласичної раціональності

Гендерні дослідження також становлять інтерес як нова дисципліна, яка знаходиться на етапі свого формування, в якій існують специфічна методологія і підходи. Означене робить актуальним їх розгляд в контексті постнекласичної науки як такої, що ставить питання про появу нових методологій і засобів, які б узгоджувались з ціннісною базою. Гендерні дослідження також є спробою додати у глобальний масив знань про людину, які вже існують в таких галузях, як антропологія, соціологія, психологія та інші, інформацію про статеві відмінності, про їх роль для опису людини, з’ясувати питання чи дійсно ці відмінності важливі для такого опису, чи можливо в деяких сферах життя людини вони зовсім не мають значення.

У другому розділі — “Гендерні дослідження в епістемологічному та методологічному ракурсах” — гендерні дослідження розглядаються в зв’язку з особливостями організації знань у постнекласичній науці. Серед цих особливостей маємо на увазі такі: 1) інтеграція; 2) зближення методології гуманітарних і природничих наук; 3) введення ціннісних орієнтирів (наукових і позанаукових) у процес наукового дослідження та інші. У зв’язку з цим розглядається структурна організація гендерних досліджень, аналізуються етапи їхнього становлення як наукової галузі та їх міждисциплінарність. Увага також приділяється формуванню їх понятійного апарату та методів, основним методологічним вимогам щодо статусу дослідника і взаємодії суб’єкт-об’єкт.

У підрозділі 2.1 — “Структура гендерних досліджень та їх міждисциплінарність” — гендерні дослідження розглядаються як галузь, що стає і розвиває свій дослідницький апарат. Висновок про міждисциплінарність гендерних досліджень отримується на основі таких факторів: 1) аналізу структури гендерних досліджень; 2) специфіки їх історичного розвитку; 3) на основі їх зв’язку з різноманітними галузями, такими як психологія, історія, соціологія та іншими. Базою для такого аналізу стали роботи, де було зроблено спроби класифікації гендерних досліджень. Поміж них слід назвати роботи Л. Аусландер, Р. Кемпебелл, С. Васко, Л. Косгров, Л. Коуд, Дж. Роуза, С. М. Шакірової та інших. Аналіз структури гендерних досліджень та їх історичний розвиток репрезентує несприйняття гендерних досліджень як наукової дисципліни впродовж великого проміжку часу, особливо на етапі їх інституалізації. Таке несприйняття пояснюється, у першу чергу, класичним підходом до визначення дисципліни, а також значним впливом соціокультурних чинників на розвиток науки. 

Виявляється, що міждисциплінарність гендерних досліджень має практико-емпіричні корені, тому що базою для їх появи був феміністський рух, який не однаково розвинений в різних країнах. Можна сказати, що для кожної країни існує своя специфіка і коло проблем, що розглядаються. На теоретичному рівні формуються феміністські теорії опису людини і суспільства, які опозиційні або трансформаційні стосовно існуючих. Крім того, на теоретичному рівні не існує єдиного понятійного апарату для різних напрямів гендерних досліджень, що пояснюється міждисциплінарністю гендерних досліджень. У межах сучасних гендерних досліджень як міждисциплінарних можна виділити і методологічний рівень, який став своєрідною рефлексією над досвідом, набутим на практико-емпіричному та теоретичному рівнях. У підрозділі підкреслюється, що гендерні дослідження в своїй структурі реалізують різні типи міждисциплінарності, пов’язані з варіативністю методів і підходів або зі змінами предметності. Також можна говорити про такі особливості організації гендерних досліджень: 1) формування галузі здійснюється на трьох взаємопов’язаних рівнях: практико-емпіричному, теоретичному та методологічному; 2) їх розвиток відбувається під значним впливом ідеології; 3) їм властива варіативність предмета, норм і понятійного апарату дослідження.

У підрозділі 2.2 — “Понятійний апарат та методологія гендерних досліджень” — висвітлюється кілька проблем. По-перше, аналізується статус дослідника (суб’єкта) в межах гендерних досліджень. По-друге, розглядається становлення понятійного апарату. По-третє, аналізуються методи, які використовуються в дослідженнях. Базою для такого вивчення послужили роботи, де показано принципи організації наукового дослідження, засновані на гендерному підході, демонструються методи та понятійний апарат, що застосовуються при цьому, а саме роботи І.С. Кона, Х. Лонгіно, Дж. Лорбер, А. Оеклі, Г. Рубін, Дж. Скотт, С. А. Ушакіна, Д. Харавей, С. Хардінг та багатьох інших. Постнекласичний погляд дозволяє репрезентувати ситуацію дослідження як комплексну взаємодію суб’єкта й об’єкта, а також підкреслити активну позицію дослідника.

Показано, що в гендерних дослідженнях статус науковця набуває особливої ваги, бо саме його позиція визначає хід пошуків, окреслює коло питань тощо. Крім того, особлива увага надається особистим характеристикам суб’єкта — віку, статі, расі, здатності до встановлення контактів і ролі емоційно-чуттєвих характеристик. Таким чином, до уваги беруться не лише професійні, але й особисті характеристики дослідника — його етичні настанови та орієнтації.

Власне, мова йде про можливість побудови нової етики наукового дослідження, де необхідними стають вимоги відкритості до нового і незвичного, а також терпимість до відмінностей між людьми. При цьому об’єктом гендерних досліджень може бути не просто людина — чоловік чи жінка, а й група людей. Досить часто це маргінальні або пригнічені групи, які потребують специфічного