Генетично модифіковані організми – міфи та реалії

Відповідно до чинного законодавства таке маркування повинно підтверджуватися лабораторними випробуваннями. Вартість одного випробування харчового продукту на вміст ГМО становить від 600 до 800 гривень.

На сьогодні торговельні підприємства почали відмовлятися від вітчизняних та імпортних харчових продуктів, що не містять позначки «з ГМО» чи «без ГМО» та вимагають надання протоколів випробувань продукції на вміст ГМО.

Така ситуація може призвести до дефіциту продуктів харчування у торговельній мережі та значних збитків суб’єктів господарювання, у тому числі виробників та імпортерів харчових продуктів.

Після прийняття даних Законів України Україна стала першою країною у світі, яка зобов’язала виробників та імпортерів харчових продуктів вказувати позначку «без ГМО» у маркуванні всіх, без винятку, харчових продуктів, навіть тих, у яких ГМО не може бути ані теоретично, ані практично (сіль, вода питна та мінеральна, харчові продукти, де відсутній білок, та інше).

«Запровадження обов’язкового маркування харчових продуктів позначкою «без ГМО» не відповідає європейському законодавству та призведе до невиправданих мільйонних витрат коштів виробників харчових продуктів», – вважає Міністр економіки.

Відповідно до Регламенту (ЄС) № 1829/2003 Європейського Парламенту й Ради від 22. 09. 2003 «Про генетично модифіковані продукти харчування і корми» та Регламенту (ЄС) № 1830/2003 Європейського Парламенту й Ради від 22. 09. 2003 «Про можливості контролю та етикетування генетично модифікованих харчових продуктів та кормів» обов’язковому маркуванню підлягають лише ті харчові продукти, які містять або складаються з ГМО, або містять інгредієнти, що виробляються з ГМО.

З метою недопущення невиправданих витрат суб’єктів господарювання та приведення національного законодавства у відповідність із європейським законодавством Мінекономіки було розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання інформації про вміст у продукції генетично модифікованих організмів», який 1 лютого 2010 року зареєстровано у Верховній Раді України за № 6001-1.

Проектом Закону вносяться зміни до Законів України «Про безпечність та якість харчових продуктів» та «Про захист прав споживачів» в частині відміни обов’язкової вимоги вказувати при етикетуванні харчових продуктів позначку «без ГМО» та встановлюється обов’язковість вказувати при етикетуванні харчових продуктів інформацію про наявність у харчовому продукті зареєстрованих генетично модифікованих організмів або вироблення складових (інгредієнтів) харчового продукту із зареєстрованих генетично модифікованих організмів.

В Україні лише три лабораторії для проведення відповідних досліджень, а потрібно хоча б 27 – у кожній області. На це знадобиться 15 мільйонів гривень. Ще два мільйони гривень піде на запровадження національних тест-систем.

Пшениця з генами скорпіона, помідори – з генами камбали. Чи шкідливі генетично модифіковані продукти? Над цим запитанням багато років ламають списи учені з усього світу. З одного боку, такі продукти вирощують без скроплення отруйними хімікатами, шкідливість яких доведена. Тому з цієї точки зору ГМО-продукція «екологічно чистіша». З іншого боку, людина, по суті, споживає неприродним способом модифікований організм. Наслідки споживання таких продуктів, застерігають експерти, можуть проявитися лише через десятки років. Захисники ж ГМО стверджують, що новітня продукція поки що не призвела до захворювань. А якщо продукт не визнаний шкідливим, то його можна споживати. З чого усе починалося? Розвиток біотехнологій на Заході викликало бажання отримати якомога більше продуктів харчування – мріяли вирощувати овочі та фрукти, які не боялися б бур’янів, шкідників, або навіть росли б у пустелі. І це вдалося. Картоплі вживили гени земляної бактерії, яка «вбиває» колорадського жука. Стійка до засухи пшениця містить ген скорпіона. Горіхам, аби збільшити вміст протеїнів, «вживили» гени соєвих бобів. Помідори отримали гени північноамериканської морської камбали та медузи, кукурудза, соя та полуниця – гени бактерій. Перші ГМ рослини з’явилися у 1983 році. А масштабне промислове виробництво їх розпочалося у 1996 році.

 

 

Наразі ніхто не може сказати достеменно, яка частка продуктів в Україні містить ГМО, і звідки ці продукти до нас надходять. А те, що вони у нас є, – незаперечний факт. Кілька років тому в Україну задля експерименту було завезено сотні тонн генетично-модифікованої картоплі однієї з потужних біотехнологічних компаній. Експеримент начебто не вдався – картопля не прижилася. Що сталося з тією картоплею і куди вона поділася після першого врожаю – невідомо. Всю її начебто було вивезено. Однак експерти впевнені – генетично модифікована картопля в Україні залишилася.

Враховуючи масштаби експорту сої в Україну, можна припустити наявність домішок ГМ сої в різних продуктах харчування – варених ковбасах, сирах, молочних сумішах. Кажуть, близько 30% кави на ринку України генетично модифіковані. Відомий борець з продуктами-мутантами організація Greenpeace подає список компаній, які використовують ГМО. Серед них відомі у всьому світі компанії. В різних країнах світу такі компанії поводять себе по-різному, і якщо в США вони використовують ГМО, то, наприклад, в Австрії – ні.

У країнах Європи, в Росії, Японії продукцію з вмістом ГМО обов’язково маркують, а от США та Канада (найбільші експортери ГМО) вважають: оскільки шкідливість генетично змінених організмів не доведено, то робити відповідні позначки недоцільно. Запровадження обов’язкового маркування ГМО-продукції не вигідне її виробникам. По-перше, ніхто не хоче зайвих затрат на маркування продукції, а по-друге, продукція з ГМО може виявитись неконкурентоспроможною. В