Голограма як вид документа

Необхідно тільки дотримувати кут, під яким кожне зображення записувалося.

Голограма стійка від пошкоджень, псування її деякої частини не призводить до втрати всього зображення. Оскільки кожна крапка об'єкта записується практично на всій площі голограми, подряпини, пил, сторонні включення в емульсію викликають лише незначні погіршення зображення і зниження його яскравості. Не існує труднощі у фокусуванні, тому що голографується не сфальцьоване зображення, а хвильовий фронт об'єктного пучка. Не потрібні високоякісна оптика і високоточні системи для механічної комутації інформаційного носія.

Тільки на квадратному сантиметрі поверхні плівки можна вмістити 100 млн. біт інформації. А на пластинку калію-брому розміром 2, 5х2, 5х0, 2 см можна записати близько 300 тисяч зображень документної інформації, приблизно цілий архів великої бібліотеки. Отже, застосування голографії дозволяє автоматизувати й істотно прискорити пошук інформації в архівах ємністю до 108-109 сторінок документа (час доступу менше однієї секунди). В даний час застосовується техніка мультиплікації для створення безлічі однакових голограм, зокрема, при виготовленні кредитних карток. У 1989 р. була випущена перша спільна англо-японська книга «Голографічні картини».

 

 

Своєю інноваційною та технологічною міццю спеціалізоване підприємство «Голографія» зобов'язане, перш за все, величезному науковому потенціалу, закладеному українськими вченими.

Голографія як наука почала активно розвиватися в 1960-х роках з появою перших лазерів.

 

Саме слово «голографія» було створено з двох грецьких слів: «holos» -- весь і «gramma» -- літера, написання. Але оскільки в 40-і роки 20 століття ще не існувало інструментів для такого запису, то ця ідея не могла бути реалізована на практиці. Минуло ще 12 років, поки вчені «подарували» світові перший лазер, і ще 15 років, перш ніж світ побачив першу голограму, записану за методом Д. Габора.

 

Юрієм Денисюком, привели в 1962 р. до наукового відкриття. Застосований ученим спосіб зйомки дозволяв використовувати лазер тільки при запису голограми, а відновлювати голограму можна уже звичайними джерелами білого світла.

 

У цьому й полягала принципова відмінність методу Денисюка від способу запису голограми його американських колег. При цьому, використовуючи методи, аналогічні вживаним в кольоровій фотографії (проводячи зйомку лазерами трьох кольорів -- синім, зеленим і червоним), голографічні зображення можна було отримати кольоровими, що було недосяжно для усіх використовуваних раніше способів.

 

Юрій Денисюк не тільки теоретично обгрунтував, а й підтвердив на практиці узагальнюючі принципи, які лягли в основу подальшого розвитку всіх видів голографії і пояснили всі попередні роботи (Д. Габора, Е. Лейта, Ю. Упатнієкса та ін.) у цьому напрямку.

та голографії. Їх роботи призвели до формування в Україні сильної наукової школи лазерної оптики, яка отримала всесвітнє визнання і відзначена багатьма преміями. Серед них: Державна премія УРСР 1974 р. за створення лазерів з перестроюваною частотою, Державна премія СРСР 1982 р. за розробку фізичних основ динамічної голографії.

У 1970-х роках Інститут фізики НАН України (В. Б. Марков, С. Г. Одуль і А. Н. Тимошенко) у співпраці з Міністерством культури (І. Г. Явтушенко) та за підтримки ЮНЕСКО, почав виробництво високоякісних об'ємних художніх голограм за методом Юрія Денисюка. Уже більше 30 років голограми унікальних музейних реліквій України експонуються на численних міжнародних виставках, у тому числі -- за активної участі спеціалізованого підприємства «Голографія», у структурі якого функціонує відділ художньої голографії.

 

 

 

Голографічний документ – це оптичний об'єкт, який змінює кольори по всьому райдужному спектру видимого діапазону світла. При зміні кута зору спостерігача, змінюється форма й видимі розміри зображень (анімація) об'єктів голограми, які стають об'ємними.

Однією з головних переваг голографічного документа є висока якість збереження записаної інформації. У той час як дефект на поверхні магнітного диска чи магнітної стрічки руйнує важливі дані, дефект у голографічному середовищу не приводить до втрати інформації, а викликає «потускніння» голограми.

Розсіяні об'єктом хвилі характеризуються амплітудою і фазою. Реєстрація амплітуди хвиль не становить труднощів; звичайна фотографічна плівка реєструє амплітуду, перетворюючи її значення у відповідне почорніння фотографічної емульсії. Фазові співвідношення стають доступними для реєстрації за допомогою інтерференції, що перетворює фазові співвідношення у відповідні амплітудні. Інтерференція виникає, коли в деякій області простору складаються кілька електромагнітних хвиль, частоти яких з дуже високим ступенем точності збігаються. Коли записують голограму, в певній області простору складають дві хвилі: одна з них йде безпосередньо від джерела (опорна хвиля), а інша відбивається від об'єкта запису (об'єктна хвиля). У цій же області розміщують фотопластинку (або інший реєструючий матеріал), в результаті на цій пластинці виникає складна картина смуг потемніння, які відповідають розподілу електромагнітної енергії (картині інтерференції) у цій області простору. Якщо тепер цю пластинку висвітлити хвилею, близької до опорної, то вона перетворює цю хвилю в хвилю, близьку до об'єктної. Таким чином, ми будемо бачити (з тим або іншим ступенем точності) таке ж світло,