Гомеопатія

Гомеопатія – від грецьких слів (подібний) і (страждання, хвороба), метод лікування, основою якого є принцип “подібне лікується подібним”, завдяки якому приймаються малі дози ліків, які у великих дозах спричиняють у здорових людей, окремі розлади, які подібні до симптомів відповідного захворювання.

Не дивлячись на те, що гомеопатія швидко набирає популярності, вона має ряд спірних питань і не відповідає науковим загальноприйнятим стандартам медицини.

Термін “гомеопатія” був запроваджений професором Самюелем Ганеманном (1775-1843) і вперше опублікований у 1796 році.

 

 

Основним положенням гомеопатії є “Закон подібності”, запроваджений Ганеманном. Його основний принцип – “подібне лікується подібним” – “Similia similibus curentur”. Закон подібності будується на висновку, до якого прийшов Ганеманн, що потрібно випробовувати гомеопатичний засіб на групі здорових людей, щоб виявити “патогенез” лікарського засобу, тобто виявлення симптомів, які він викликає. Зразки симптомів і засіб, який їх викликає, записані і зафіксовані, і використовуються практикуючими гомеопатами.

Гомеопатичні лкарські засоби готуються методом розведення, тобто готується досить слабкий розчин. Гомеопатичні засоби часто так розведені, що в них ледь можна виявити молекули первинної речовини. Спочатку Ганеманн випробував речовини, які переважно використовувала медицина в його час. Він записав свої висновки у Materia Medica Pura. Згідно з лекціями Кента (1095 р.) було внесенно і додано 217 лікарських засобів і нових речовин до вже існуючих у Materia Medica.

У гомеопатії використовується багато рослинних, тваринних, мінеральних і хімічних речовин, як натурального, так і штучного походження. Наприклад Natrum muriaticum – (столова сіль), Lachesig muta – (зміїна отрута), опіум чи Thyroidinum – (гормон щитовидки). Інші гомеопатичні засоби (ізопатичні ліки) – містять в малих дозах збудника хвороби. Rabies nosode, наприклад, зроблені з додаванням слюни собаки, хворої на сказ. Деякі сучасні гомеопати використовують ізотеричні речовини, такі, як дія факторів зовнішнього середовища (рентгенографія, сонячне світло, електрика, телескоп). Деякі використовують більш ризиковані методи лікування – Tempesta (грім), Berlin wall.

На сьогоднішній день, в гомеопатії використовується близько 3000 лікарських засобів, приблизно 300 з них базуються на об’ємній інформації Materia Medica, приблизно 1500 на фрагментарних знаннях, а решта експериментально у складних клінічних ситуаціях на основі закону подібності, але без знань про їх гомеопатичні властивості, або ж зі знанням про їх гомеопатичні властивості, але незалежно від закону подібності.

Наприклад, використання ізопатичних засобів (які містять збудника хвороби), таке використання нагадує вакцинацію; використання хімічно поєднаних речовин, коли 1 засіб не діє; і використання речовин, основою яких є їх природна класифікація (періодична система Менделєєва). Цей останній підхід рахується успішним у деяких гомеопатів, тому що він дозволяє групі лікувальних засобів підвищити їх класифікацію у Materia Medica, але цей підхід також і заперечується багатьма туристами.

Є багато методів визначення лікарського засобу (simillimum), який найбільше підходить, але гомеопати часто не погоджуються з діагнозом (розходяться у думках щодо діагнозу). Це пояснюється тим, що виражено багато симптомів. Гомеопати не беруть усі симптоми до уваги (лише найбільш виражені беруться до уваги), але така оцінка потребує більше знань і досвіду. Отже, відображення ліків у Materia Medica більш об’ємніше і зрозуміліше, ніж окремі окремі симптоми, які виявлені у однієї особи. Ці фактори означають, що діагноз залишається лише припускати доти, поки він не буде підтвердженим дією ліків на пацієнта.

Закон подібності не є науковим законом в тому сенсі, що він науково не обгрунтований. Невдачу у гомеопатичному лікуванні можна завжди віднести до неправильного вибору лікарського засобу.

 

 

Найбільш характерний і дискусійний принцип гомеопатії є те, що лікування проводиться високими потенціями, при великих розведеннях, відомих як “динамізація” або “потенціювання. ” Рідини розбавляються (з водою чи алкоголем – для нерозчинних водою речовин). Нерозчинні речовини розводять методом розтирання їх з лактозою. Вважається, що чим більше розбавлення, тим сильніша дія засобів.

Чинник розведення в кожній стадії складає традиційно 1: 10 (“Д” або “Х” потенції) або 1: 100 (“С” потенції). Ганеманн брав 30 С розведення для більшості цілей, тобто розбавлення 10030=1060. Оскільки число Avogadro складає лише 6. 022 х 1023 /молів, то можливість наявності молекули первинної речовини в 15 С маленька і маловірогідно, що хоча б одна молекула наявна в 30 С.

Щоб уявити ці числа, треба уявити, що на Землі 1051 атомів, а 1052 молекул води відповідають по розміру Олімпійському плавальному басейну; щоб одержати 1 молекулу 15 С розведення, потрібно взяти 1% від об’єму такого басейну, або приблизно 25 метричних тонн води, що можна порівняти з вагою повністю навантажених коней. Гомеопатичні засоби, які мають високу “потенцію” містять лише воду, але ця вода, як вважають гомеопати, містить особливі “потаємні сили” біологічно-активних речовин. Це підлягає дуже серйозній критиці. Захисники гомеопатії заявляють, що послідовне розведення специфічних речовин є різним (починаючи з 10% і далі по знижуючій), а чому є різним – не досить зрозуміло. Сучасна медицина відкидає те, що дуже розбавлені препарати мають якусь медичну дію.

Пізніше гомеопати підтримували високі “потенції”, які не вважалися традиційними методами, проте деякі гомеопати вважали, що при гострих захворюваннях слід призначати низькі і середні потенції. Французькі і німецькі гомеопати використовують нижчі потенції, ніж