Гомеопатія

Сьогодні легкість у доступності до великої бази даних дуже змінила гомеопатію.

Сучасні гомеопати використовують комп’ютери, які дають змогу розглядати тисячі доказів і прикладів для вивчення.

 

 

Підраховано, що більш ніж 100, 000 лікарів практикують гомеопатію у всьому світі, 500 мільйонів чоловік одержали лікування.

Більш ніж 12, 000 лікарів і ліцензійованих медичних центрів надають гомеопатичне лікування у Великобританіїї, Франції, Німеччині. Починаючи з 2001 року, гомеопатія регулюється Євросоюзом, Директивою 2001/83/ С; останні поправки, які були внесені до неї – це обов’язково мусить виконуватися проста процедура реєстрації гомеопатичних засобів членами держав Євросоюзу.

У Великобританії гомеопатичні засоби можуть продаватися без рецепта. Тут знаходиться 5 гомеопатичних лікарень, які є у розпорядженні (підпорядкуванні) центру охорони здоров’я країни і багато регіональних клінік. У Великобританіїї гомеопатія підтримується громадскістю, велючаючи принца Уельського.

В Індії гомеопатію застосовували з середини 19 сторіччя і вона офіційно визнана у цій країні. Індія має найбільшу гомеопатичну інфраструктуру у світі: 300, 000 квалілфікованих гомеопатів, 180 коледжів, 7500 урядових клінік і 307 лікарень.

У США гомеопатичні засоби, подібно до всієї продукції охорони здоров’я, регулюються FDA. Але вимоги FDA до гомеопатичних засобів відрізняються від вимог до засобів традиціної медицини. Гомеопатичні засоби не надійдуть до продажу і не будуть схвалені FDA, якщо не буде доведено її безпечність і ефективність, не буде вказано терміну придатності, і якщо ще не завершилося тестування на дію і ефективність того чи іншого гомеопатичного засобу. В США продається без рецепта лише обмежена кількість засобів, а значна кількість засобів, особливо тих, які використовуються для лікування серйозних хвороб, продаються лише з рецептом.

В Німеччині близько 6, 000 лікарів спеціалізуються в області гомеопатії. В 1978 році гомеопатія і фітотерапія були визнані “спеціальними формами терапії”, це означає, що ефективність цих методів не доведена. З 1 січня 2004 р. гомеопатія більше не забезпечується державним медичним страхуванням (тобто не надається медична страховка). У більшості випадків медичне страхування надається приватними організаціями.

В Швейцарії гомеопатія, з недавнх пір, підтримувалась системою медичного страхування у тому випадку, якщо гомеопатичне лікування було призначене лікарем. Але це завершилося у червні 2005 року. Після 5-річного випробувального терміну швейцарський уряд відмовив гомеопатії у медичному страхуванні за неефективність і нерентабельність. Але це стосується лише обов’язкового медичного страхування.

 

 

Формулювання гомеопатії за Ганеманном відноситься до класичної гомеопатії. Класичні гомеопати використовують один засіб за один раз і призначають при неістотних або конституціальних симптомах. Так використовуються лише деякі ліки, але частіше суміші декількох засобів. Таку практику можна назвати – комплексна гомеопатія. Більшість членів суспільства не знайома з класичною гомеопатією, але визнають її за гомеопатію, інші знайомі з класичним підходом у гомеопатії і вважають цей підхід правильним, тоді як інші вважають неправильним вживання цього терміну. Використання некласичних методів гомеопатії, ймовірно, перевищує вживання методів класичної гомеопатії, особливо у тих місцях, де багато лікарів використовують народну медицину.

 

 

У 1930-х роках популярність гомеопатії ослабла, особливо у Європі і США, частково завдяки успіхам традиційної медицини і завдяки Elexner Report (1910 р.), що призвело (у США) до закриття, фактично, усіх медичних шкіл, які навчали методам альтернативної медицини. Лише у 1970 роках у США і Європі гомеопатія відроджується, головним чином із-за Джорджа Вісоулкаса, це відродження триває і дотепер.

У США роздрібні продажі гомеопатичних ліків, у 1995 році становили 20 мільйонів US$ і зростали на 20% у рік – ці дані – згідно з Американською Гомеопатичною Фармацевтичною Асоціацією; число практикуючих лікарів-гомеопатів збільшилось від 200 у 1970 р. приблизно до 3, 000 у 1996 р. Зростання популярності гомеопатії, починаючи з 1970 р. зумовлене зростанням інтересу до методів альтернативної медицини.

 

 

Не існує ніякого наукового обгрунтування на дію гомеопатичних засобів, хоча деякі пацієнти стверджують про успішність лікування гомеопатичними засобами, що деякі вчені пояснили б як, рlacebo або хибний регрес.

Placebo ефект може бути надто великим, отже, традиційні ліки проходять випробування, ціль яких перевірити, чи ці ліки мають (дають) кращий ефект, ніж рlacebo. Багато клінічних випробувань довели, що деякі ліки перевищують рlacebo. Але багато випробувань підлягає технічній критиці або ж беруться зразки, які надто малі, щоб можна було отримати чіткі обгрунтовані висновки.

 

 

У серпні 2005 р. Lancet опублікував мета-аналіз досліджень у гомеопатії, це був найбільший і точний аналіз, який включав 110 випробувань рlacebo у гомеопатії і 110 випробуувань у традиційній медицині. В результаті клінічна дія гомеопатичного лікування, ймовірно, є рlacebo.

Існує наукова угода, що у системі охорони здоров’я потрібно проводити систематичні огляди протоколів. Такі організації, як Cochrane Collaboration і Bandolier опублікували свої висновки. Cochrane Collaboration заявляють, що недостатньо доказів того, що гомеопатичне лікування успішне для таких захворювань, як астма, для стимуляції пологів. Вони також не знайшли доказів, що гомеопатичне лікування може запобігти такому захворюванню, як грип, але може скоротити тривалість хвороби.

Bandolier – наголошує про недостатність доказів, що гомеопатичне лікування успішне для остеоартроза, мігрені, грипу чи симптомів клімактеричного періоду.

 

 

У 1997 р. була прийнята наступна заява, як поліс Американської Медичної Асоціації (АМА), після звіту про деякі альтернативні методи лікування, включаючи гомеопатію: “є невеликі докази того, щоб підтвердити безпечність або ефективність більшості альтернативних методів лікування. З тих даних, які представлені на сьогоднішній день, відомо, що деякі альтернативні методи лікування ефективні, але більшість методів альтернативної медицини ще не досить представлена, щоб бути визнаною ефективною і щоб оцінити ефективність деяких методів альтернативного лікування – мають бути проведені добре організовані і точні дослідження у цій сфері”.

 

 

У 2006 р Австралійський комітет з реклами терапевтичних засобів (TGACC) виявив, що гомеопатичний засіб Hangover Relief Oral Spray, збутом якого займалися Braner Natural Medicine P/L, знаходився у секції для терапевтичних засобів (секція 4 (1)  (в), де заявляється, що реклама повинна містити правильні (чіткі) сбалансовані заяви і перевірені спонсором вимоги, а в розділі 4 (2)  (с) говориться про заборону використання неправдивої інформації у рекламі. TGACC несе відповідальгність перед австралійським законодавством і загалом узгоджений у діях з світовою організацією охорони здоров’я.

 

 

В основному, загальним непорозумінням є те, що гомеопатичні засоби містять лише натуральні трав’яні (рослинні) компоненти. Трави використовуються, але крім них, у гомеопатії також використовуються речовини небіологічного походження (наприклад, солі) і речовини тваринного походження, як наприклад, качина печінка у засобі oscillococcinum. У фітотерапії використовується певні кількість трав, тоді як в гомеопатії діючий інгредієнт розведений. В гомеопатії також використовуються речовини людського походження, які називаються nosodes. Деякі люди вважають, що в основі гомеопатичних засобів є токсичні речовини, такі як зміїна отрута або ртуть. Сам термін гомеопатія добре відомий і має хорошу маркетингову цінність, але дехто відносить гомеопатію до інших форм терапії. І це може викликати ряд непорозумінь. Наприклад, деякі компанії поєднують гомеопатичні і негомеопатичні речовини, як наприклад, трави чи вітаміни, а деякі продаються, як гомеопатичні засоби, хоч не містить ніяких гомеопатичних компонентів взагалі. Класичні гомеопати переконані, що лише ті засоби, які виготовлені і приписані, відповідно до принципів Ганеманна, можуть називатися гомеопатичними. Багато виробників гомеопатичних засобів також випускають і інші види ліків альтернативної медицини під такою ж торговою маркою (брендом), що може викликати непорозуміння для суспільства.

 

 

В чомусь гомеопатія, особливо використання nosodes, нагадує вакцинацію, у вакцині міститься маленька доза збудника хвороби, проти якої ця вакцина має захистити. Ганеманн вважав, що закон подібності є передумовою вакцинотерапії, яку запровадив Едвард Дженер у 1798 році, але ці два методи істотно відрізняються один від одного. Вакцина – зазвичай, бактерія чи вірус, які здатні викликати хворобу. Свідомо ослаблені, але здатні викликати опір імунної системи для захисту організму від хвороби. Вакцинація готує імунну систему здорового організму до запобігання хворобі, на відміну від вакцинації, гомеопатія лікує її. Інша, не менш важлива, відміність вакцинації і гомеопатії полягає в тому, що вакцина містить мізерну кількість збудника хвороби, тоді як гомеопатичні засоби розбавлені до такого ступеня, що навряд чи містять будь-яку активну (діючу) речовину взагалі.

 

 

FDA вважає, що не слід реально турбуватися про безпеку гомеопатичної продукції “тому що, гомеопатичні засоби вміщують або ж малу кількість або ніяких фармакологічно активних інгредієнтів”. Було декілька повідомлень про лікування з застосуванням гомеопатичних засобів, які привели до нещасних випадків, можливо, із-за того, що деякі гомеопатичні засоби готуються методом послідовного розведення отруйних речовин, були ті, що містили нерозбавлені отруйні речовини. Методична літератруа містить декілька повідомлень про випадки отруєння важкими металами, такими, як миш’як і ртуть, які знайдені в гомеопатичних засобах. Проте, у розглянутих випадках, FDA виключив гомеопатичну продукцію, як причину, яка викликала так шкідливі реакції. В одному випадку, був використаний миш’як, хоч аналіз FDA показав, що його концентрація була дуже низькою, щоб викликати турботу. Можливо, головна турбота про безпеку гомеопатії виникає не від продукції безпосередньо, а від вдмови від більш ефективного лікування, чи від встановлення невірного діагнозу медично-некваліфікованими гомеопатами.

 

 

1. Локі А., і Гедес Н. “Повний курс гомеопатії”. (1995 р.)

2. Ніколз П., “Гомеопатія і медичина професія”. (1988 р.)

3. Сміт Т., “Енциклопедія гомеопатії, 2 видання” (1994 р.)