Господарське зобов’язання в національному законодавстві

Зміст господарського договору становлять умови договору (істотні, звичайні, випадкові), визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Під час укладання господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначається ст. 181 ГК. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін (оферта). У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні (акцепту) у двох примірниках.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов’язана протягом двадцяти днів розглянути його, за цей строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в зазначений строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов’язковим для сторін на підставі закону, або сторона – виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Певні різновиди господарських договорів мають свої особливості укладання, а саме: попередніх договорів (ст. 182 ГК), договорів, що укладаються на підставі державного замовлення (ст. 183 ГК), договорів, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів (ст. 184 ГК), господарських договорів, що укладаються на біржах, ярмарках та публічних торгах (ст. 185 ГК), організаційно-господарських договорів (ст. 186 ГК), договорів, що укладаються за рішенням суду (ст. 187 ГК).

Також треба звернути увагу на порядок зміни та розірвання господарських договорів, який визначається ст. 188 ГК. За загальним правило зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Загальний порядок виконання зобов’язань визначений у главі 22 ГК.

Виконання зобов’язання являє собою завершальний етап розвитку зобов’язального правовідношення, на якій виконуються обов’язки і реалізуються суб’єктивні права. Основну роль у виконанні зобов’язання виконує боржник (зобов’язана сторона), проте і на кредитора (управнену сторону) покладаються певні обов’язки – прийняти виконання зобов’язання, здійснити дії, без яких боржник не може виконати своїх обов’язків. Для боржника виконання зобов’язання полягає в здійсненні дій, які він повинен виконати у відповідності із змістом зобов’язання. Виконання зобов’язання може знаходити свій вияв і в утриманні боржником від певних дій. Виконанням зобов’язання досягається його мета і зобов’язання припиняється. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом, іншими законами або договором.

За загальним правилом договір створює права і обов’язки для контрагентів, які його уклали. Водночас виконання господарського зобов’язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов’язанні (ст. 194-195 ГК). Управнена сторона зобов’язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою – безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов’язання не випливає обов’язок сторони виконати зобов’язання особисто.

Це питання про виконання зобов’язань, його види та місце виконання слід самостійно опрацювати за підручником та текстами статей Господарського кодексу.

Під забезпеченням виконання господарських зобов’язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов’язань. У разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку шляхом звернення до суду. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов’язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням договору.

Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом та іншими законами. В наведеній статті Господарського кодексу вказано, що до відносин стосовно забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу.

У Цивільному кодексі забезпечення виконання зобов’язань регламентується гл. 49, в якій зазначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання. Договір поруки укладається між кредитором за основ ним зобов’язанням і поручителем для забезпечення виконання основного зобов’язання. В договорі поруки повинна бути виявлена воля поручителя покладення на себе відповідальності за невиконання зобов’язання боржником.

Гарантія (ст. 200 ГК), є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов’язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов’язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов’язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Застава – кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Розрізняють такі окремі види застав: іпотека і заклад. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом – у володіння третій особі.

Притримання – надає право кредитору, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’яза них з нею витрат та інших збитків притримати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

Також існують загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов’язань.

Відповідно до ст. 201 ГК з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов’язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб’єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

Загальні умови припинення господарських зобов’язань визначаються ст. 202 ГК.

Господарське зобов’язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов’язання; у разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами. Господарське зобов’язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

 

 

Конституція України // Відомості Верховної Ради України від 1996.

Господарський кодекс України (зі змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України від 2003.

Закон України „Про виконавче провадження” // Відомості Верховної Ради України від 1999.

Саніахметова Н. О. Підприємницьке право: Суб'єкти підприємництва: Навч. посібник. -К. : А. С. К., 2008. -704с.

Підприємницьке право України/За ред. Шишки Р. Б. -Харків: Еспада, 2008. -480с.