Господарські зв’язки як вихідна умова укладання угод на матеріальне технічне забезпечення

За кількістю учасників договірних відносин господарські зв'язки підрозділяються на прямі й опосередковані.

Під прямими зв'язками маються на увазі взаємини двох учасників договорів поставки: підприємств-виробників або виробничих об'єднань безпосередньо з роздрібними організаціями й підприємствами. Поряд з ними в кооперативній торгівлі широке поширення одержали так звані безпосередні (прямі) господарські зв'язки кооперативних організацій і підприємств із промисловими підприємствами (об'єднаннями) по поставках товарів без участі позасистемних оптових посередників.

Ефективність прямих тривалих господарських зв'язків виражається в економії матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, і є результатом цілеспрямованих зусиль комерційних служб підприємств-виробників і споживачів – відповідно до перспективних планів спільних заходів, довгостроковими господарськими договорами.

Робота виробничих об'єднань і великих підприємств показує, що ефективними такі зв'язки можуть бути при наступних умовах:

- при взаємній зацікавленості у встановленні прямих тривалих зв'язків як підприємства-споживача, так і підприємства-виробника;

- ритмічності роботи виробника;

- якості продукції, що постачається;

- можливості й готовності задоволення постачальником асортиментного замовлення споживача;

- наявності у виробника резерву виробничих потужностей, необхідного для оперативного задоволення обґрунтованих вимог споживача: по кількості, якості й асортиментам продукції й строкам її поставки;

- стабільності показників обсягів поставок продукції споживачеві;

- при платоспроможності споживача;

- наявності між підприємствами, заключних довгострокових договорів поставки, що передбачає зобов'язання сторін по ефективному виконанню умов.

До основних напрямків співробітництва підприємств, що забезпечують ріст економічної ефективності прямих тривалих господарських зв'язків, відносяться:

- поліпшення асортиментів продукції, відповідно до замовлень споживачів;

- освоєння нових видів продукції, забезпечення стабільності її якості відповідно до вимог замовників, підготовка матеріалів до виробничого споживання;

- забезпечення ритмічності й комплектності постачання, поставка продукції за погодженим графіком оптимальними партіями;

- застосування спеціалізованих видів тари й транспортних засобів;

- механізація вантажно-розвантажувальних робіт.

Поліпшення асортиментів продукції, по замовленнях споживачів сприяє, як правило, зниженню матеріалоємності й трудомісткості виготовлення продукції, поліпшенню технології й зниженню собівартості продукції за рахунок одержання матеріалів за більш низькими цінами.

Важливим напрямком підвищення ефективності прямих тривалих господарських зв'язків є скорочення непродуктивних витрат, раціональне використання складських приміщень і транспортних засобів.

Істотним напрямком підвищення ефективності прямих зв'язків є застосування економічних видів тари й транспортних засобів. Це, як правило, приводить до зниження собівартості готової продукції й одержанню додаткового прибутку – за рахунок заміни тари разового застосування багатооборотною. Забезпечується більша зберігаємость перевезеної продукції, підвищення рівня механізації вантажно-розвантажувальних робіт, скорочення витрат на транспортування та ін..

Застосування спеціалізованих транспортних засобів доцільно лише при тривалих зв'язках споживачів і постачальників, тому що при цьому потрібна установка на обох підприємствах устаткування по механізованому навантаженню й розвантаженню продукції.

Опосередкованими називаються господарські зв'язки, у яких беруть участь три й більше учасника, у тому числі оптові підприємства й організації.

До опосередкованих відносяться такі господарські зв'язки, при яких посередником у взаєминах між виробниками і споживачами продукції і в здійсненні її постачань виступають торгові для оптові організації. Вони погоджують між підприємствами кількість і асортимент продукції, що постачається, її технічні характеристики, приватні терміни постачань, організовують постачання продукції, беруть участь в розрахунках з постачальниками і споживачами, а також в договірних зобов'язаннях.

За термінами дії укладених договорів й угод розрізняють короткострокові (до одного року) і тривалі (5, 10 і більше років) господарські зв'язки.

Тривалі господарські зв'язки розраховані на час дії перспективних планів економічного й соціального розвитку країни й установлюються між підприємствами – виробниками товарів й оптових торговельних підприємств. Розрізняють також прямі тривалі господарські зв'язки, установлені між підприємствами-виробниками й організаціями роздрібної торгівлі. Укладання тривалих угод сприяє впорядкуванню відносин торгівлі із промисловістю, підвищує відповідальність торгівлі за обґрунтованість заявок і замовлень, а промисловості – за випуск товарів у відповідності з попитом населення.

За відомчою підпорядкованістю учасників розрізняють між системні й внутрішньо системні господарські зв'язки.

При між системних договірних зв'язках взаємини по поставках товарів установлюються між підприємствами й організаціями споживчої кооперації й підприємствами промислових міністерств і відомств, оптовими базами міністерств торгівлі, інших міністерств і відомств.

Внутрішньо системними господарськими зв'язками називаються договірні відносини по поставці товарів одними підприємствами й організаціями споживчої кооперації іншим.

За рівнем урегульованості:

- регульовані державою

Правове регулювання господарських договірних зв'язків в Україні здійснюється в тій чи іншій мірі трьома гілками влади наступним чином:

- прийняттям вищим законодавчим органом найбільш важливих нормативних актів, що регулюють господарську діяльність;

- виданням органами виконавчої влади, передусім Кабінетом Міністрів України і центральними органами управління, підзаконних нормативних актів (постанов та ін.), що регулюють договірні зв'язки, які виникають в процесі здійснення господарської діяльності;

- за допомогою діяльності особливого юрисдикційного органу – арбітражного суду, який не тільки судить про право, але й забезпечує стабільність та стійкість господарських договірних зв'язків;

- нерегульовані державою.

 

 

В умовах ринкової економіки система господарських зв'язків повинна забезпечувати повноту й стійкість асортиментів, оптимальний рівень товарних запасів, задоволення попиту населення, а також гарні фінансово-економічні показники діяльності торгівлі.

Необхідність якнайшвидшого пристосування роздрібної торгівлі до умов ринкової економіки вимагає організації чіткого функціонування господарських зв'язків торговельних підприємств із постачальниками товарів. Щодо цього особливу актуальність набувають договірні зв'язки торговельних організацій з виробниками товарів.

У зв'язку із цим необхідно розширювати сферу договірних відносин з постачальниками й виробниками товарів, підвищувати ефективність і дієвість договорів поставки. Договірні поставки повинні активно впливати на виробництво для всілякого збільшення випуску товарів народного споживання, виготовлення їх з дешевої альтернативної сировини, формувати оптимальні асортименти товарів роздрібної торговельної мережі.

Оцінка ефективності господарських зв'язків характеризує результативність керування комерційною роботою торговельної організації. Ефективність господарських зв'язків виражається в закупівлях товарів у виробників за більш низькою ціною за рахунок скорочення числа посередників, що беруть участь у торговельному обороті, а, отже, зменшення величини торговельних надбавок, установлюваних кожним посередником.

Для вивчення постачальників та їх можливостей працівники роздрібної торгівлі повинні брати участь у роботі оптових ярмарків; виставок – продажів і виставок – переглядів зразків нових і кращих виробів, стежити за рекламними оголошеннями по радіо й телебаченню, у газетах і журналах, бюлетенях попиту та пропозиції, за проспектами, каталогами, прайс-листами. Використовувати маркетингові дослідження.

 

 

1. Економіка, організація й планування промислового виробництва. навч. посіб. для вузів / Н. А. Лисицін.

2. Економіка підприємства за ред.. Покропивного К., 2000.

3. Економіка виробничого підприємства за ред.. Петровича К., 2001.

4. Короб М. П. Фінансова економіка: аналіз діяльності підприємств. К. : Знання, 2000.