Громадська думка як предмет наукових досліджень

прошарків населення, що живуть у даній місцевості. Їх інтерв’ювання не дає статистично надійних результатів, але дозволяє глибше проникнути у настрої електорату. Без цього неможливо обійтися, розробляючи сучасну виборчу кампанію. 

Одним із ефективних методів дослідження громадської думки є екзит-поли. «Exit-poll” у буквальному перекладі з англійської мови означає “опитування на виході”. Опитування на зразок екзит-пол були винайдені американськими телевізійними каналами у 1960-ті роки, щоб задовольнити потребу електорату у максимально оперативній інформації про вибори. Упродовж останніх тридцяти років у світовій практиці екзит-поли з наукового експерименту перетворилися на одну з найпомітніших складових висвітлення виборів на телебаченні й у пресі. Дані опитування є звичною практикою виборчих кампаній у демократичних країнах. Можна виділити принаймні три основні функції, які вони виконують:

1. Основна мета таких опитувань – прогноз результатів виборів, аналіз електоральної поведінки громадян до підведення офіційних підсумків.
2. Екзит-пол є також різновидом громадського контролю за чесністю виборів, робить процес голосування більш прозорим, що особливо актуально для країн, що перебувають у процесі демократизації.
3. Опитування виборців після голосування мають і значно більшу цінність. Практично, це єдиний спосіб точно визначити соціально-демографічні характеристики виборців різних кандидатів, побудувати реальний соціально-демографічний зріз електорату.

Особлива цінність екзит-полів біля виборчих дільниць, проведених у день виборів полягає у тому, що для опитувань у день виборів значно меншою мірою характерний дисонанс між вербальною та реальною поведінкою. Хоча, звичайно, не можна говорити, що цей дисонанс тут відсутній зовсім. Але вже та обставина, що опитуваний дає відповідь про те, як він проголосував, через кілька хвилин після того, як це сталося, значно зменшує ймовірність того, що його вербальна відповідь відрізнятиметься від реальної поведінки. Потрібно також зазначити, що екзит-пол більшою мірою дозволяє охопити опитуванням представників важко досяжних груп респондентів.

В Україні екзит-пол вперше (і вперше серед країн СНД) був здійснений у день парламентських виборів 1998 року. Українські соціологи вірно спрогнозували вісім партій, які змогли подолати 4 відсотковий бар’єр і увійшли до складу парламенту. Була попередньо розроблена і випробувана система розповсюдження інформації з метою якнайшвидшого поширення результатів опитувань щойно по завершенні виборів. Вони надходили до основних українських інформаційних агенцій, телекомпаній, штабів кандидатів за допомогою факсів та електронної пошти. Результати опитування були проголошені одразу після закриття виборчих дільниць на прес-конференції в УНІАН і розповсюджувалися ЗМІ раніше, ніж ЦВК почала оприлюднювати перші дані.

Крім того, значної популярності набувають інтернет-опитування та СМС-голосування, які, однак, не можуть вважатися достатньо репрезентативними і вірогідними.

Аналізуючи методологію і методику цих складних проблем, варто виокремити деякі особливості вивчення українського електорального простору.

Електоральний процес необхідно розглядати як комплексне явище, що охоплює усі верстви суспільства, що трансформується, він істотно відрізняється від електорального процесу, характерного для стабільних типів суспільства зі сталою економікою та досить жорсткою соціальною структурою.

Виборча активність людей має глибоко індивідуальний аспект, який потребує вивчення на рівні конкретного індивіда. Масове відсторонення від політики призводить до тяжких соціальних наслідків. Від свідомого вибору й активності громадян залежить урахування в державній політиці інтересів різних груп населення, компетентність та відповідальність правлячих еліт. 

Розвиток політичної системи, побудова громадянського суспільства не можливі без подолання таких явищ, як абсентеїзм, голосування “проти всіх”, “спіралі мовчання” тощо. На думку деяких дослідників, електоральна участь є наймасовішою у порівнянні з активною, добровільною, традиційною і легітимною формами політичної участі населення.

Проблема вивчення електоральної поведінки за допомогою соціологічних методів є ключовою при регулюванні виборчих процесів. Участь у виборах робить кожного з нас не тільки частиною електорату, але є також наймасовішою формою політичної участі, яка пов’язує між собою народ і владу, а отже важливим є методичне забезпечення при вивченні електорального простору, що слугує основою для розробки відповідних виборчих технологій та сприяє перемозі кандидатів чи партій (блоків) на виборах до парламенту.

Для виборчих технологій важливе значення, як переконує досвід проведення минулих виборів, має відповідне соціологічне забезпечення. А саме методологічний інструментарій, застосування соціологічних методів – опитувань, рейтингів, "фокус-груп", екзит-полів тощо є необхідним для ефективної побудови виборчої кампанії і здобуття перемоги. Нині все ширше використовуються такі види методів, як експертні та роллінгові опитування, контент-аналіз тощо, що дає можливість отримати оперативну, достовірну та повну інформацію. 

З точки зору методології існують певні складнощі при проведенні соціологічних досліджень: не завжди може бути змальованою достовірна картина, оскільки в Україні ще не достатньо вивчені фактори, які мають суттєвий вплив на сегментацію електорального простору, не аналізується й не враховується явище, хто ухилився від опитування та ін. 

Цінним є те, що соціологічні дослідження не лише аналізують або фіксують ситуацію, що склалася, а й слугують підгрунтям для побудови прогнозів розвитку виборчої кампанії, проектування виборчих технологій. Слід зазначити, що методологія побудови прогнозу результатів виборів справа досить складна і обійтися тут без проведення досліджень і кумуляції інформації про наміри різних груп виборців щодо участі у виборах, мотивах вибору, інформованості про кандидатів, попередньому визначенні типу електорального вибору практично неможливо.

Методи соціологічного дослідження є одним з продуктивних механізмів завоювання електорального простору. Застосування соціологічних методів у виборчому процесі дозволяє:

• оперативно отримати весь необхідний масив інформації для математичного моделювання поводження всіх суб’єктів виборчого процесу;
• отримати нефальсифіковану базу даних про конкретний виборчий округ для розробки головної ідеї та стратегії передвиборчої кампанії;
• на основі реальних даних про особливості електорального поля у конкретному виборчому окрузі, узагальнених електоральних очікувань розробити програму тактичних дій, що забезпечить перемогу кандидата в даному окрузі;
• підготувати погоджений план дій для центрального виборчого штабу політичної партії й окружних виборчих штабів для проведення ефективної виборчої кампанії.

Завдяки соціологічним дослідженням є можливість з’ясувати особливості сприйняття пересічними громадянами виборчих заходів, образів кандидатів або політичних партій, рівень реального впливу ЗМІ на суспільство й, зрештою, спрогнозувати попередні підсумки результатів виборів.

2. Програма висвітлення отриманих результатів та доведення їх до електорату

Результатом будь-якого опитування є певні кількісні та якісні дані, які повинні бути, у випадку відкритих опитувань, які стосуються виборчого процесу, доведені до зацікавлених  осіб і, власне, самих респондентів, тобто, електорату.

Сучасними формами висвітлення і оприлюденння результатів опитувань є використання для цієї цілі засобів масової інформації: телебачення, радіо, інтернету, газет тощо. Однак висвітлення результатів опитувань у ЗМІ має ряд проблемних питань. Якщо теле- чи радіокомпанія оприлюднює результати опитування громадської думки або прогнози щодо результатів виборів, вона повинна прагнути до чесного викладу результатів і, зокрема, оприлюднювати всю існуючу на цей момент інформацію, що могла б сприяти усвідомленню електоратом значення опитування громадської думки.

Теле- чи радіокомпанія, що оприлюднює результати опитувань громадської думки, повинна ідентифікувати організацію, що проводила опитування, організацію чи партію, що замовила та сплатила за проведення опитування, застосовану методологію, розмір вибірки, розмір похибки і дату проведення опитування. Крім того компанія має повідомити, що опитування вказує на стан громадської думки лише на момент його проведення.

Опитування громадської думки може мати значний вплив на результати голосування, особливо там, де їхнє значення сприймається неадекватно. Таким чином, одним з елементів обов'язку з інформування виборців засобів масової інформації, що оприлюднюють результати опитувань громадської думки, є надання достатньої інформації для розуміння аудиторією значення опитувань. У Великобританії, наприклад, співробітники Бі-Бі-Сі зобов'язані нагадувати глядачам і слухачам, що опитування громадської думки відображають громадську думку опитаних безпосередньо в день проведення опитування, і що воно не є надійним провісником майбутньої думки або результатів голосування.

Існують розбіжності в питанні про необхідність оприлюднювати результати опитування громадської думки безпосередньо перед днем виборів. Деякі оглядачі висловлюють схвильованість тим, що вплив опитувань громадської думки безпосередньо напередодні виборів надзвичайно сильний, і що, наприклад, прогноз про перемогу на виборах з великою перевагою одного з кандидатів може схилити виборців, що симпатизують саме цьому кандидату, залишитися вдома і не брати участь у голосуванні також з інших питань. Також виборці можуть прийняти рішення проголосувати за ймовірного фаворита, виходячи з того, що краще бути на боці переможця, особливо якщо виборці не впевнені в дотриманні таємниці голосування. Через ці й інші причини у ряді західно- і центрально-європейських держав заборонене оприлюднення результатів опитувань громадської думки в останні кілька днів перед виборами, серед них: Болгарія (вибори 1990 року - 8 днів), Чехословаччина (вибори 1990 року - 7 днів), Франція (7 днів), Угорщина (8 днів), Італія (1 день), Польща (7 днів), Іспанія (5 днів), Швеція (1 день), Великобританія (добровільно у день виборів).

Однак в інших країнах існує думка, що подібні обмеження - неприпустиме втручання у вільний доступ до інформації про виборчу кампанію. У США, наприклад, не існує будь-яких правил щодо оприлюднення результатів громадської думки, і тільки в останні роки засоби масової інформації стали відмовлятися від оприлюднення попередніх звітів про хід голосування зі Східного узбережжя до закриття виборчих дільниць (різниця в три години) на Західному узбережжі.

В Україні програма інформування населення про результати опитувань громадської думки або ж власне виборів може мати наступну структуру.

Мета програми - формування обізнаності населення щодо результатів опитування або виборів.

Очікувані результати - виконання програми має забезпечити: отримання електоратом об’єктивної інформації про результати виборів (переможців, їх відсоткового рівня тощо).

Цільова аудиторія програми - інформування громадськості всієї країни або регіону виборів чи опитування.

Разом з тим, з врахуванням існуючих відмінностей та особливостей різних прошарків суспільства, пріоритетними цільовими групами можуть бути:

• представники органів місцевого самоврядування;
• представники громадських організацій;
• студентська та учнівська молодь; представники освітньої сфери (вчителі шкіл, викладачi ПТУ, ВНЗiв тощо);
• представники ЗМІ.

Фінансування заходів, передбачених Програмою, здійснюється у рамках фінансування установ та організацій, відповідальних за виконання заходів.

Координація і контроль за виконанням Програми покладається на Координаційну раду з питань інформування громадськості України при ЦВК, яка створюється для забезпечення взаємодії всіх за цікавлених у реалізації програми інституцій. До її складу входять представники міської влади, громадських організацій, ЗМІ, навчальних закладів, бізнесу тощо.

Оцінка ефективності реалізації програми - ефективність діяльності по реалізації програми регулярно оцінюється через:

• проведення опитувань представників чотирьох основних цільових груп програми;
• пропозиції та оцінки, якi будуть надходити вiд учасникiв заходів щодо реалізації програми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / За заг. ред. Радченка Є.В. - К.: Факт,2003. – 308 с.
2. Вишняк О.Електоральна соціологія: історія, теорія, методи. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2000.
3. Лукашевич Н. П., Туленков М. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. - К., 1999.
4. Підготовка і проведення виборчих кампаній / Авт.-укладач Наумов В.О. – К.: СП "Інтертехнодрук", 2002. - 340 с.
5. Ротар Н. Форми участі населення у політичних процесах: Навч. посіб.- Чернівці: Рута, 2004. - 77 с.
6. Соціологія: Підручник для студ. вищ. навч. закл. / pа ред. В. Г. Городяненка. - К.: Вид. центр “Академія”, 2000.