Гроші у ринковій економіці

по-третє, на відміну вiд бартерного обмiну, де єдиноможливою метою є обмін споживних вартостей, товарний обіг вiдкриває можливiсть для нагромадження грошей як вартості в її абстрактній формi, що сприяє процесу розширеного відтворення.

Основний змiст функції засобу платежу полягає в тому, що грошi погашають вартiсть товарів, якi були продані в кредит. Грошi тут функціонують:

по-перше, як мiра вартостi пiд час визначення контрактної ціни реалiзованих товарів, тобто грошi визначають суму боргу, яку покупець зобов’язаний погасити у визначений строк. Грошi тут є «образом» товарних вартостей;

по-друге, грошi функцiонують як ідеальний засiб платежу. Внаслідок цього звужується сфера використання грошей як засобу обігу і виникає потреба в грошах для погашення боргiв, тобто функцiонування грошей у ролі засобу платежу, сфера використання яких в умовах ринку невпинно розширюється. Як платiжний засіб грошi стали здiйснювати самостiйний рух без прямого зв’язку з обігом товаров, обслуговувати однобiчний рух вартостi в процесi розширеного вiдтворення;

по-третє, на основi обігу боргових зобов’язань виникла принципово нова форма грошей – кредитнi.

Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартостi; створення резерву платiжних засобiв; розширення виробництва й одержання додаткового прибутку. Спочатку нагромадження грошей мало лише одну визначену цель – збереження вартості. Для цього достатньо було уречевити вартiсть у звичайних кусках чи зливках дорогоцiнного металу і добре зберiгати їх на випадок рiзних соціально-економiчних потрясінь. У такій формi нагромаджувалося абстрактне, загальне багатство, що називалося скарбом.

Майже кожна країна має свої власні гроші, які носять назву національної валюти.

Країни Азії Африки та Латинської Америки володіють низкою колективних валют, бiльшiсть із яких перебуває на стадії зародження як мiжнароднi рахунковi одиниці. Однак такі з них, як арабський розрахунковий динар Арабського валютного фонду, андське песо Андського пакту, за багатьма параметрами аналогічнi СДР і ЕКЮ, а франк КФА обслуговує одночасно внутрiшнiй і зовнiшнiй оборот країн-учасниць.

Застосування нацiональних валют у мiжнародному оборотi породило одну з основних суперечностей сучасної міжнародної валютної системи. З цьога приводу американський економiст Р. Трiффiн зазначив, що використання національних валют у ролі світових грошей насправдi є внутрiшнiм дестабiлізатором мiжнародної валютної системи.

Колективнi валюти використовуються пiд контролем мiжнародних валютних органiзацiй, що забезпечує їм більшу стiйкiсть, бiльшi переваги в ролi мiжнародних платiжних засобів порівняно з національними валютами. З простих рахункових одиниць вартості вони поступово стають валютою.

 

 

Ієна (яп. ₪ – єн) – грошова одиниця Японії, одна з основних резервних валют світу після долара США і євро. Символ: ¥.

 

Банкнота номіналом 10000 ієн

Зараз у вільному обігу присутні монети номіналами:

1 ієна;

5 ієн;

10 ієн;

50 ієн;

100 ієн;

500 ієн;

і банкноти номіналами:

1000 ієн;

2000 ієн;

5000 ієн;

10 000 ієн.

Ієна була введена у 1872 році, через короткий проміжок часу після Реставрації Мейдзи, як заміна складній грошовій системі періоду Едо. Були також введені роздрібні одиниці:

1) сен = 1/100 ієни;

2) рін = 1/1000 ієни.

Сен і рін були вилучені з обігу в 1954, однак поняття «сен» і дотепер використовується у фінансовому світі. Нова валюта мала золотий стандарт: 1 ієна = 1, 5 м золота. Згодом Японія не раз скасовувала і знову вводила золотий стандарт залежно від економічної ситуації.

Ієна має і стародавнє, «поважне» ієрогліфічне зображення – ¥.

На початок жовтня 2006 року курс ієни стосовно основних світових валют становив:

1 долар США – близько 112 ієн;

1 євро – близько 144 ієн;

1 фунт стерлінгів – близько 210 ієн.

Для оцінки «реальної « вартості ієни можна привести як приклад наступні розцінки:

зняти квартиру в Токіо коштує 30 тис. ієн і вище.

витрати на їжу в день – мінімум 2000 ієн.

первинний огляд у лікаря в Токіо обходиться в середньому 2-3, 5 тис. ієн.

 

Гроші – це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись. Інакше кажучи, гроші – це загальна одиниця вартості товарів чи послуг. Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями (раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку (готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного часу.

Основними функціями грошей є міра вартості, засіб обігу, засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші. Кожна з цих функцій може бути розкрита через дрібніші функції (під функції) та інтегрована в загальніші. У процесі ж товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію або їх комбінації.

Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості. Саме тому у нашій державі для визначення вартості того чи іншого товару або послуги використовують долар США (у НБУ розрахунки ведуться в ЕКЮ). Я вважаю, що це – не нормальне явище, хоча усвідомлюю те, що поки інакше чинити неможливо через високу ступінь залежності України від наданих кредитів та нестабільність курсу національної грошової одиниці. На сьогодні, на мою думку, найнадійнішим виразником багатства залишається золото. Це відбувається тому, що ціна золота в основних валютах на всіх фондових біржах світу, практично однакова.

 

 

Гальчинський А. С. Теорія грошей. – К. : Основи. – 1998.

Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати. Економіка України, №2, 1999 р.

Деньги / Под ред. А. А. Чухно. – К., 1997.

Климко Г. Н., Несторенко В. П. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. Київ. “Вища школа”, 1994 р.

Кривень В. М. Про природу грошей//Фінанси України, №12, 1996 р.

Мочерний С. В. Економічна теорія. Посібник для студентів ВУЗів. Київ, “Академія”, 1999 р.