Хімічні меліорації: види, значення, основи технології

солі фосфорної кислоти, розчинні в мінеральних кислотах ґрунту (фосфати кальцію, частково заліза й алюмінію).

За систематичного застосування фосфорних добрив вміст загального фосфору в ґрунті зростає більше, ніж інших елементів, підвищується запас рухомих, доступних рослинам фосфатів.

Із ґрунту рухомі форми фосфору поглинаються у вигляді іонів. Фосфор органічних решток та гумусу мінералізується ґрунтовими мікроорганізмами і більша його частина переходить у слабкорозчинні солі. Органічні кислоти, що виділяються коренями рослин, переводять фосфор цих сполук у рухомі форми і рослини засвоюють його. У рослинному організмі фосфор майже повністю транспортується по ксилемі іфлоемі до зон росту.

Велике значення фосфору на початку вегетації рослин: він інтенсифікує ріст, зокрема кореневої системи, сприяє кращому засвоєнню поживних речовин, вологи. За достатнього фосфорного живлення прискорюється утворення генеративних органів.

Процес засвоєння фосфору рослинами. Перехід незасвоюваних рослинами фосфорних сполук у засвоювані (процес мобілізації фосфорної кислоти у ґрунті) здійснюється різними шляхами. Певну роль у цьому відіграє ґрунтова вода, яка містить вуглекислий газ, здатна частково руйнувати нерозчинні фосфати кальцію і переводити їх у розчинні форми. Також засвоєння нерозчинних у воді мінеральних фосфатів відбувається під впливом органічних кислот кореневих ексудатів рослин.

Умови засвоєння фосфору рослинами. Фосфорна кислота в доступній рослинам формі найенергійніше утворюється в аеробних умовах. Якщо аналогічні процеси відбуваються за анаеробних умов, фосфор звітрюється у атмосферу у вигляді фосфіду водню.

Щоб встановити забезпеченість ґрунтів фосфором, крім знаходження вмісту рухомих форм, треба визначати його запаси (рихлозв'язані та різноосновні фосфати), із вмістом яких тісно пов’язана врожайність сільськогосподарських культур. Через фосфорне голодування понижується урожайність польових сільськогосподарських культур і кормових трав, погіршується якість кормів, порушується фосфатна годівля свійських тварин. Тому внесення фосфорних добрив є обов'язковим.

 

 

Екологічна неспроможність інтенсивних технологій стала передумовою для зародження агроекології. З наявної літератури з цієї теми можна виділити 4 основних екологічних проблем: деградація агроресурсів, екологічний дисбаланс функціональних зв'язків в агроекосистемах, енергетична криза і погіршення якості сільськогосподарської продукції.

Агросфера сьогодні займає близько 1 / 3 площі суші, у тому числі близько 10% агросфери зайнято під ріллею, решта – пасовища. У сільськогосподарське використання залучена частина лісів, де пасеться худоба або виробляється заготівля кормів.

Інтегрований захист рослин – це комплексне застосування методів Для довгострокового регулювання розвитку й поширення шкідливих організмів до невідчутного господарського рівня на основі прогнозу економічного порогу шкодочинності, дії корисних організмів, енергозберігаючих і природоохоронних технологій, які забезпечать надійний захист рослин та екологічну рівновагу довкілля.  Головні принципи інтегрованого захисту рослин

1. Вжиття винищувальних заходів проти шкідливих організмів лише в разі перевищення ними чисельності економічного порогу шкодочинності (ЕІ1Ш), під яким розуміють щільність популяції шкідника чи ступінь забур'яненості посівів, за якого витрати на боротьбу з ними скуповуються збереженим урожаєм. 

2. Урахування чисельності природних стримувальних чинників (корисних організмів).

3. Урахування просторового розподілу шкідливих організмів. 

4. Висока агротехніка вирощування сортів сільськогосподарських культур, стійких до хвороб і шкідників. Хімічний метод захисту рослин треба застосовувати згідно з цими принципами. Додатково можна виділити й інші принципи і напрями підвищення безпечності хімічного методу захисту рослин, зменшення пестецидного навантаження на агроекосистему.

1. Удосконалення асортименту пестицидів і застосування тих, які характеризуються: невисокою токсичністю для людини, теплокровних тварин, корисних організмів; відсутністю різко виражених кумулятивних властивостей, канцерогенності, мутагенності, ембріогенності, тератогенності, алергенності;  низькою стійкістю (персистентністю) в об'єктах навколишнього середовища; високою ефективністю проти шкідливих організмів, системною дією.

2. Вибір оптимальних способів застосування пестицидів: протруєння насіння і садивного матеріалу; пневмомеханічне розпилювання (зниження дози до 50%) ; обприскування полімерними препаратами (зниження дози до 20 – 50%) ; малооб'ємне (МО) та ультрамалооб'ємне (УМО) обприскування; норми витрат робочої рідини за МО становлять: для польових культур із застосуванням штангових обприскувачів – 80-135 л/га, вентиляторних – 5-50 л/га; ягідників і винограду – 200 л/га; садів – 250 – 500 л/га; за УМО норма витрати робочої рідини 0, 5 – 2 л/га; смугове і стрічкове внесення.

 

 

Гумус акумулює сонячну енергію, яку щорічно трансформують автотрофні організми, при цьому слугує постійним джерелом енергії для життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів і рослинності, визначає інтенсивність біохімічних процесів у ґрунті. Гумус утворюється в грунті внаслідок процесівгуміфікації органічних решток – ланцюгу біохімічних перетворень відмерлих рослинних, тваринних, мікробних решток на гумус. Кінцевою стадією розкладу органіки є її повна мінералізація.

Важливим найближчим резервом поповнення гумусу в грунті є детрит- передгумусова фракція органічної речовини грунту у вигляді напіврозкладених органічних рештків, що втратили свою анатомічну будову. Детрит є першочерговим резервом біогенів для мікроорганізмів.

До складу гумусу входять три групи специфічних органічних гумусових сполук: гумінові кислоти (ГК), фульвокислоти (ФК) та гумін (ГН), а також комплекс інших органічних сполук – неспецифічних: білки, амінокислоти, бітуми та ін. Колоїдна природа гумусу, і, насамперед, його гумінової складової, великою мірою впливає на фізичні властивості ґрунту, посилює здатність до агрегації механічної частини і тим самим, разом із кальцієм, створює водостійку структуру верхніх горизонтів, визначає їхню щільність, водно-повітряний режим.

За рахунок своєї