хіміко-токсикологічний аналіз синтетичних «лікарських» отрут основного характеру (продовження)

II етап – у окремій системі розчинників хлороформ-етанол (20: 1) ; сорбент – основний окис алюмінію; (Rf 0, 60-0, 63) елюент – бензол.

Очищення від співекстрактивних домішок проводяться методами тонкошарової хроматографії, електрофорезу, гель-хроматографії, екстракційним методом.

Для виявлення бензофенонів використовують:

Реакції забарвлення – утворення азобарвника.

оранжевий забарвлення розчину рожево-бузковий забарвлення розчину

Реакції чутливі, не специфічні.

УФ-спектри бензофенонів – при рН < 5 λmax 265 нм; при рН > 7 λmax 235,

390 нм.

Кількісна оцінка бензофенонів проводиться фотометрично у видимій області спектра, в УФ-області спектра, екстракційно-фотометричними з кислотними барвниками.

Хроматографічні методи ГРХ і ВЕРХ застосовуються для ідентифікації і кількісного аналізу продуктів гідролізу похідних 1, 4-бенздіазепіну в біологічних витяжках після очищення від домішок.

Ізолювання по 2 напрямку проводитися полярними розчинниками (загальні методи). Після екстракції хлороформом бенздіазепінів і їхніх метаболітів з підкисленої і підлужної водних фаз проводять ТСХ-скринінг у загальній системі розчинників (для речовин основного характеру) ; проявник – реактив Драгендорфа по Муньє (оранжево-коричневі плями з Rf 0, 63-0, 77).

Речовини елюють розчинниками метанол-25% розчин аміаку (9: 1) і хроматографірують у приватних системах розчинників – хлороформ-етанол (20: 1). Після прояву плям реактивом Драгендорфа ідентифікують нативні речовини, порівнюючи їх з «свідками» з наступним елююванням отрут (елюент – метанол-25% розчин аміаку (9: 1) і проведенням підтверджуючих досліджень.

Хімічні методи.

Реакції осадження. Через наявність в молекулах третинних атомів азоту похідні 1, 4-бендіазепіну утворюють осади з загальноалкалоїдними осаджувальними реактивами Драгендорфа, Бушарда, пікриновою кислотою, сіллю Рейнеке й ін.

Реакції забарвлення на нативні речовини:

Діазепам і хлордіазепоксид з нінгидрином дають жовто-коричневе забарвлення.

Реакції забарвлення на метаболіти (продукти гідролізу) -2-аміно-бензофенони, утворені при гідролізі хлордиазепоксиду, нітразепаму, оксазепаму дають реакцію азосполучення, за винятком 2-метиламіно-бензофенону, утвореного при гідролізі диазепаму.

Фізико-хімічні методи.

УФ-спектрометрія.

В електронних спектрах похідних 1, 4-бендіазепіну є 3 смуги поглинання з λmax в областях:

1. 200 – 215 нм

2. 220 – 240 нм

3. 290 – 330 нм.

Дві перші смуги відповідають збудженню ароматичних хромофорів. Третю довгохвильову смугу відносять до азометинового зв'язку, спряженого з бензогрупою.

За характером поглинання в Уф-області 1, 4-бенздіазепіни відносяться до сполук, абсорбція яких змінюється від величини значень рН:

• в кислому середовищі – за рахунок протонування атома азоту в 1 (в хлордиазепоксиду) і 4 (1, 2-дигідропохідні 1, 4-бендіазепіну – нітразепам, оксазепам, діазепам) ;

• в лужному середовищі в молекулі 1, 2-дигідропохідних 1, 4-бендіазепіну спостерігається зміна хромофорної системи (збільшення сполучення за рахунок лактим-лактамної таутомерії азометинового зв'язку в положенні 1, 2-нітразепам, оксазепам).

Дослідження за нативною сполукою і метаболітам дає можливість провести ідентифікацію похідних 1, 4-бендіазепіну всередині групи і підтвердити результати аналізу по бензофенонам.

 

 

Похідні n-амінобензойної кислоти (новокаїн, новокаїнамід, дикаїн й ін.), широко застосовувані в медичній практиці, характеризуються токсичними ефектами, що зумовлює їх хіміко-токсикологічне значення.

Фізико-хімічні властивості.

Препарати мають основні властивості. Значення величин рКа 4, 6 (аміногрупа) і 9, 24 (третинний атом азоту).

У медицині використовуються солі похідних ПАБК, білі або жовтуваті кристалічні порошки, розчинні у воді, етанолі, погано розчинні в хлороформі і нерозчинні в диетиловому ефірі.

Оптимально екстрагуються основи похідних ПАБК із водних розчинів органічними розчинниками (диетиловий ефір, хлороформ) при рН 11.

Застосування.

Лікарські засоби – новокаїнамід, новокаїн, дикаїн дають місцевоанестезуючу дію.

Новокаїн після всмоктування в кров понижує збудливість периферичних холінореактивних систем, при цьому спостерігається зменшення спазмів гладкої мускулатури, зниження збудливості м'язу серця і деяких відділів головного мозку.

Дикаїн застосовується для анестезії гортані при інтубації при бронхографії, в офтальмології.

Новокаїнамід характеризується здатністю знижувати збудливість і провідність серцевого м'язу і застосовується в якості антиаритмічного засобу.

Токсична дія.

Препарати характеризуються нервово-психічними і серцево-судинними розладами.

У терапевтичних дозах препарати викликають алергійні ускладнення (шкірні висипання), запаморочення, диспепсичні явища, набряк шкіри, слизових оболонок, бронхоспазм.

У токсичних дозах препарати викликають збудження, a потім параліч центральної нервової системи. Клінічна картина характеризується психомоторним збудженням, тоніко-клонічними судорогами, втратою свідомості, зниженням артеріального тиску, брадикардією.

По токсичності дикаїн перевершує новокаїн (летальна доза – 1 г) і новокаїнамід (летальна доза – 1, 5 г).

Поведінка в організмі.

Новокаїн застосовується в основному у вигляді ін'єкцій. Потрапляючи в кров, він швидко гідролізується до п-амінобензойної кислоти і диетиламіноетанолу, які є фізіологічно активними речовинами.

Тільки 2% дози введеного внутрівенно новокаїну виводиться в незмінному вигляді протягом перших 24 годин, 90% дози виводиться у вигляді п-амінобензойної кислоти, яка виявляється в крові частково у вільній, частково в кон’югованій формі.

Диетиламіноетанолу у вільному вигляді виводиться близько 33%, інша кількість метаболізує далі.

Дикаїн в організмі метаболізує з утворенням п-амінобеної кислоти.

Новокиинамид при оральном уведенні швидко, майже цілком абсорбує з трав'яного тракту. Максимальна концентрація сполуки в плазмі людини виявляється через 15-60 хвилин після введення.

Тільки 14% від загального вмісту новокаїнаміду в крові знаходиться в зв'язаному стані з альбумінами. Тому він у великих кількостях може бути виявлений в інших органах і тканинах, 50-60% від введеної кількості новокаїнаміду виводиться із сечею за 24 години в незмінному стані. Основним метаболітом є N-ацетилновокаїнамід, який фармакологічно активний і може бути присутнім у плазмі в більш високих концентраціях, ніж нативна сполука.

 

 

2-10% новокаїнаміду метаболюють до п-амінобензойної кислоти, яка виявляється як у вільній, так і кон’югованій формі.

п-амінобензоїлглюкуронід

Направлений хіміко-токсикологічний аналіз на похідні ПАБК проводять за схемою:

Об'єкти дослідження – печінка, нирки, кров, сеча.

Ізолювання препаратів, похідних п-амінобензойної кислоти з біологічних об'єктів (тканин органів) проводиться водою, подкисленою до рН 2-3 хлористоводневою кислотою, при цьому солі препаратів добре розчиняються у воді. З водної фази препарати у вигляді основ екстрагуються хлороформом при рН 11 (підлужнення водної фази проводять розчином NaOH). Домішки залишаються у водній фазі.

При проведенні ТСХ-скринінгу похідні п-амінобензойної кислоти на I етапі – у загальній системі розчинників для речовин основного характеру – виявляються в 3-й зоні (Rf = 0, 63-0, 83). Після елюювання препаратів системою розчинників – метанол-25% розчин аміаку (9: 1) проводять ТСХ-скринінг на II етапі – в окремій системі – хлороформ-етанол (20: 1), сорбент – основний окис алюмінію. Для проявки препаратів використовують реактив Драгендорфа по Муньє (оранжево-коричневі плями) або ідентифікують по реакції азосполучення з β-нафтолом (оранжеві плями).

Після елюювання при необхідності використовують сполучення ТСХ-методу і екстракційного методу для очищення екстракту від домішок і проводять підтверджуючі дослідження.

1. Реакції осадження – із загальалкалоїдними осаджувальними реактивами, в результаті чого утворюються кристалічні або аморфні осади. Реакції високочутливі, неспецифічні.

2. Мікрокристалоскопічні реакції – високочутливі, специфічні:

• З реактивом Драгендорфа – кристали у вигляді тонких голок, зібрані в пучки (новокаїн) або ромбовидні пластинки (новокаїнамід) ;

• З розчином бромистого золота кристали у вигляді пластинок і голок (новокаїн) ;

• З розчином хлорної платини – щільні розетки (новокаїнамід),

• З розчином нітриту натрію – призми, роздвоєні на кінцях (дикаїн).

3. Реакції забарвлення:

• Реакція Кручен-Морена – оранжево-жовтий колір розчину (новокаїн), жовто-коричневий колір розчину (новокаїнамід) ; криваво-червоний колір розчину (дикаїн). Реакція неспецифічна.

Реакція утворення азобарвника – для новокаїну і новокаїнаміду – з β-нафтолом (червоно-оранжеве забарвлення) або з N-α-нафтилетилендіаміном (рожево-бузкове забарвлення).

Для підтвердження наявності похідних п-амінобензойної кислоти використовуються фізико-хімічні методи – УФ- і ІЧ-спектрометрія, ТСХ,

ГРХ, ВЕРХ-методи.

УФ-спектри похідних п-амінобензойної кислоти характеризуються

наявністю трьох максимумів поглинання в розчині сульфатної кислоти

228-230, 272-281, 279-312 нм.

Кількісне визначення проводиться спектральними і хроматографічними методами