Індустріалізація Південної Кореї

Протягом трьох останніх десятиліть людство мало можливість спостерігати за деякими країнами, що розвиваються, що демонстрували світу «економічні чудеса».

Звичайно ж, мова йде про молоді найбільш розвинені держави, що у 60-70 р. виділилися і відокремилися в окрему групу, що одержала назву «Нові індустріальні країни» (New industrializing countries).

Ця група постійно поповнюється, і в даний час до неї входять близько півтора десятка країн і територій. Стійке місце серед них займає Південна Корея Про швидкий економічний ріст Республіки Корея говорилось чимало. Цю «історію успіху» пов'язують із високими темпами росту ВНП, що склали 8, 6% у період із 1962-1988 р і перетворенням країни з традиційно сільськогосподарської в цілком індустріальну, серед досягнень якої рівень ВНП на душу населення більш 5000$ і 13 місце в списку головних торгових держав світу.

На стрімке зростання економіки Південної Кореї впливають різноманітні чинники – об'єктивні і суб'єктивні, економічні і політичні, внутрішні, такі як:

• орієнтована на експорт, на взаємодію з зовнішнім світом стратегія розвитку;
• сприятливий міжнародний економічний клімат 60-х-першої половини 70-х років, що полегшив доступ до зовнішніх джерел ресурсів;
• сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали демократичні і політичні перетворення на користь економічного розвитку;
• малі витрати на утримання військово-промислового комплексу (2-3% проти 60-70% північно-корейських витрат) ;
• залучення іноземних капіталовкладень – як фінансових, так і технологічних – промислове устаткування і «now how»;
• етнічна і культурна однорідність, а також Конфуціанська традиція, що надає особливу цінність працьовитості, освіті, життєвому успіху і відданості своїй нації.

 

У розвитку південнокорейської економіки можна виділити кілька періодів. Перший з них охоплює 1948-1961рр., Другий період-с 1961 р. до середини 70-х років, третій – з кінця 70-х до 90-х років, четвертий – кінець 90-х і до наших днів.

У перший період в господарстві країни переважна значення займало сільське господарство, хоча частка його у ВВП країни скоротилися з 68 до 56% в 1953-1960 рр.. Друге місце в структурі господарства займала торгівля. Найбільші зміни відбулися в положенні обробній промисловості, питома вага якої збільшився в півтора рази – до 14, 6%. Але в структурі обробної промисловості основне місце займало виробництво споживчих товарів – «самбек-коноплі» (три білих виробництва). Це помел борошна, виробництво цукру й обробка бавовни, які забезпечували основний обсяг промислового виробництва. Цей період характеризувався аграрно-сировинним напрямком, низьким рівнем розвитку, відсталою структурою. Він був наслідком колоніального минулого, війни 1950-1952 рр.., Розколу країни. На півночі були зосереджені основні потужності добувної та обробної промисловості.

Внутрішній ринок пред'явив попит переважно на кінцеві вироби, особливо на споживчі товари. У цей і частково наступний період економічний розвиток спиралося на підйом місцевої промисловості і зниження імпорту товарів, які могли вироблятися в країні. Для оволодіння грошовим попитом населення робилися протекціоністські заходи. При импортзамещающем політиці передбачалося випереджальний розвиток ключових галузей, які через мережу прямих і зворотних зв'язків викликали зростання в сполучених галузях. Найбільш послідовно цей напрям став здійснюватися після військового перевороту і встановлення режиму військового правління в 1962 р.

У другому періоді основним напрямком удосконалення структури була орієнтація на трудомісткі галузі (бавовняна, взуттєва, харчова, деревообробна промисловість) з метою задоволення потреб внутрішнього ринку. Також швидко розвивалися матеріаломісткі й енергоємні галузі – чорна металургія, суднобудування, нафтохімія. Іноземний капітал становив 59, 6% обсягу капіталовкладень.

У третьому періоді переважно розвиваються наукоємні виробництва – електротехніка, комунікаційні засоби, автомобілебудування. У ряді виробництв Південна Корея посіла помітне місце в світі. Це перш за все суднобудування – приблизно третина світового випуску, сталь – 5, 3%, а також текстиль, одяг, взуття, телевізори, автомобілі, напівпровідники. Іноземний капітал становив 15, 2% обсягу капіталовкладень.

Центральною ланкою перебудови була визначена індустріалізація, але її припускали здійснити не за класичною європейською чи американської моделі, а відразу з опорою на новітні досягнення НТР. Тому курс був узятий не тільки на прискорене зростання виробництва засобів виробництва, але і в першу чергу на створення високотехнологічних галузей, орієнтованих переважно на зовнішній ринок, характеризуються порівняно високою капіталоємністю і пред'являють досить високі вимоги до кваліфікації робочої сили. Якщо вже вести мову про ту чи іншу типової моделі, то такою для Південної Кореї послужила, перш за все японська модель.

При втіленні в життя наміченої стратегії розвитку ця країна, не володіє великими природними ресурсами, спиралася в першу чергу на свої величезні трудові ресурси, до того ж безперервно поповнюються завдяки високому природному приросту населення. Можна сказати, що дешева і в той же час досить дисциплінована і кваліфікована робоча сила стала тут основним внутрішнім фактором соціально-економічного зростання. Додамо до цього вигоди економіко-географічного положення на перетині найважливіших морських і повітряних шляхів між країнами в межах Азіатсько-тихоокеанського регіону.

 

Одним із чинників, що пояснюють стрімке зростання економіки Південної Кореї, являється сильне й ефективне керівництво в особі авторитарних урядів, що відклали політичні перетворення на користь економічного розвитку.

Уряд приймав нові закони і старанно переглядав вже існуючі, а також приймалися заходи політичного характеру з метою збільшення прибутків, розширення експорту, сприяння вкладенню як національного, так і іноземного приватного капіталу,