Індивідуальні особливості психолого-педагогічного консультування

 

Вступ

1. Основні запити в сфері психолого-педагогічного консультування

2. Консультування батьків та педагогів щодо взаємодії з дітьми різного віку

3. Консультування з розвитку здібностей школярів

4. Консультування з проблем шкільної адаптації та успішності

5. Консультування з проблем профілактики дитячої злочинності, наркоманії та алкоголізму

Висновки

Список використаних джерел

 

 

В умовах зростаючої складності світу, прискорення науково-технічного прогресу, високого динамізму всіх суспільних процесів, виникнення напружених ситуацій у взаєминах між людьми, дефіциту спілкування підвищилася роль психологічних знань, їхнього прикладного аспекту, все актуальнішою стає потреба у кваліфікованій психологічній допомозі, в диференційованому підході до кожної людини.

Однією зі сфер, у якій активно впроваджується практична психологія, є освіта. В той же час, незважаючи на те, що в багатьох школах України працюють психологи, ефективність їх діяльності не дуже висока (Л. М. Карамушка, З. Г. Кісарчук, Н. Л. Коломінський, Л. В. Скрипко, В. А. Семиченко). Пояснюється це багатьма причинами. З одного боку – нечіткими уявленнями педагогічних працівників, батьків щодо можливостей шкільного психолога, неготовністю педагогічного колективу до ефективної взаємодії з ним, невизначеним і досить низьким статусом, відсутністю запиту на участь психолога у навчально – виховному процесі, об’єктивних критеріїв оцінки ефективності його професійної діяльності. З іншого боку – недосконалою системою підготовки спеціалістів-психологів, відсутністю еталонного профілю практичного психолога, недостатньою сформованістю професійної позиції, невідповідністю особистісних якостей вимогам професії, дефіцитом професійного спілкування.

Знання про внутрішній світ дітей надзвичайно потрібні класному керівникові, зміст роботи якого визначається широким, різноманітним і складним спектром його професійної діяльності. Слід зазначити, що на практиці все актуальнішою стає проблема взаємодії психолога і класного керівника під час виховних годин. Така взаємодія дає змогу ознайомити учнів з методиками самовдосконалення визначних особистостей в історії людства, вирішити конкретні проблеми класу, звернути увагу на форми спілкування учнів між собою та з вчителями, заохотити до формування в собі позитивних якостей характеру, до роботи над своєю емоційно-почуттєвою сферою, стимулювати внутрішню мотивацію до відповідного мислення, дій, духовних потреб, зорієнтувати дітей на необхідність самополіпшення, згармонізувати колектив класу.

Нині більшість сімей потребує практичної допомоги в процесі виховання підростаючого покоління. Тому психолого-педагогічному колективу школи необхідно залучати батьків до взаємодії, розробляти спеціальні виховні програми, пропагувати психологічні знання, ознайомлювати батьків з віковими потребами дітей та наслідками їх ігнорування, створювати осередки на базі шкіл, позашкільних та громадських закладів.

Успіх такої практичної допомоги сучасній українській сім’ї залежить від ефективної взаємодії вчителів і психологів у забезпеченні гармонійного розвитку особистості, опануванні ними філософських, етичних, психологічних підходів, впровадження системи навчально-виховних заходів, зокрема – семінарів, лекцій та психологічних тренінгів з батьками. Отже, психолого-педагогічне консультування слід розглядати як взаємодію психолога і вчителя слід розглядати як спільну професійну діяльність, зумовлену особистісними потребами і мотивами та спрямовану на досягнення гармонійного розвитку особистості школярів.

У практиці роботи шкільної психологічної служби особистісне зростання школярів може досягатися шляхом застосування відповідних засобів психодіагностики, психологічної освіти та психорозвивальних методів, спрямованих на комплексне вивчення особистісних якостей школярів, зниження рівня тривожності учнів, поліпшення їх адаптації в умовах навчального закладу, корекції способу життя.

Слід враховувати, що людина стає особистістю не тільки і не стільки під дією зовнішнього впливу, а завдяки власним зусиллям із самовиховання. Істотною проблемою для школярів у цьому плані є низький рівень психологічної культури, брак психологічних знань та навичок самопізнання. Корекція власного характеру, світосприйняття, поведінки – справа нелегка, вона потребує серйозної праці. І тут важко переоцінити допомогу шкільного психолога, адже саме він є компетентним фахівцем, який володіє необхідними знаннями, вміннями, прийомами і методами психологічної практики.

Шкільний психолог надає психологічну підтримку учням, у яких виникають труднощі, пов’язані з процесом адаптації; бере участь у розробці найбільш ефективних методів навчання (зокрема, він використовує при цьому досягнення когнітивних психологів і теоретиків, які займаються дослідженням процесів навчання) ; допомагає викладачам виробити в собі такі психологічні й соціальні навички, що дозволяють створити в школі приємну і продуктивну атмосферу. Шкільне консультування охоплює проблеми стосунків учителя і учнів, учнів між собою, питання стосунків учнів з батьками, шкільної успішності, розвитку здібностей, відхилень поведінки тощо.

 

 

Основне завдання психолого-педагогічного консультування – це оптимізація міжособистісної взаємодії в системі “педагог – дитина”, “батьки – дитина”, “педагог – батьки”. До основних проблем (запитів), з якими звертаються до психолога-консультанта, можна зарахувати: [12, c. 53]

неадекватність педагогічних впливів на особистість дитини;

конфліктні ситуації в сім’ї;

переживання дітьми різного віку негативних емоцій стосовно школи, ставлення до навчання;

проблеми психічного здоров’я дітей, які навчаються у загальноосвітніх та спеціальних закладах;

вплив стресогенних факторів на успіхи в школі;

проблеми шкільної дезадаптації;

дитячий алкоголізм та наркоманія.

Розв’язання зазначених вище проблем передбачає, перш за все, знаходження основних причин, які провокують появу тих чи інших труднощів. Найбільш поширеними причинами виникнення труднощів у педагогічному спілкуванні є: [12, c. 54]

несформованість навичок вербальної та невербальної комунікації (перефразування, збіднений словниковий запас, нелогічність висловлювань, недоречність виразів тощо) ;

відсутність необхідного зворотного зв’язку;

формальність в організації педагогічної