+3 8(066) 185-39-18
fвідрізняються сучасні інститути від традиційних? Останні, як правило, характеризуються суворо встановленими ритуалами, століттями освяченими звичаями, а також спорідненими зв’язками та відносинами.
Це найбільше виявляється на рівні родових відносин. Рід та багатосімейна община були провідними інститутами первісного суспільства.
Вже тоді з’явилися інститути, які регулювали відносини між родами, багатосімейними общинами, що перебували немов над цими історично першими соціальними осередками. Передусім, це інститути обміну виробленими продуктами, тобто інститут економічних зв’язків. Далі формувались і політичні інститути, які щодо функціонування ставили собі конкретні цілі.
Розвиваючись, інститути все більш спеціалізувалися за функціями; залежно від важливості функцій деякі з них посідали в системі соціальних інститутів провідне становище. У житті суспільства у міру його розвитку лідирували ті чи інші соціальні інститути: вожді племен, рада старійшин, церква, держава та ін. У Новому та Новітньому часі як провідні виступають інститути держави, науки, освіти та ін., які часто вже не залежать від системи моральних принципів та норм, що певною мірою призводить до відчуження особистості.
Так, на думку американських соціологів, процес інтенсивної індустріалізації суспільства, який розпочався у США в 30-ті роки ХХ ст., призвів до значного загострення соціальної стратифікації, яка взяла на себе ряд соціальних функцій, що їх традиційно виконувала сім’ я.
«Подібні погляди складалися у США в 50-ті роки, коли інститути державно-монополістичного капіталу ставили собі за мету – тотальний контроль над усіма суспільними процесами. Такі тенденції визначав ще в ХІХ ст. Г. Спенсер. Проаналізувавши регулятивну роль суспільства, тобто інститут влади, він привернув увагу до механізму соціального контролю. Політичне правління Г. Спенсер розглядав як один із видів цього контролю. Основоположник вчення про соціальні інститути стверджував, що весь соціальний контроль тримається в решті-решт на «жаху перед живими і перед мертвими». Жах перед живими підтримує держава, а жах перед мертвими – церква. Ці два інститути, на його думку, виникли і поступово розвивались із «ембріональних» форм, які з’явилися ще у родовому устрої, у первісному суспільстві. Соціальний контроль за повсякденною поведінкою людей, вважає Спенсер, здійснюється «церемоніальними інститутами», що є давнішими за церкву і державу, а діють значно ефективніше. Церемонії регулюють спілкування, символізують «статус» і «ранг» суб’єктів, які вступають у відносини, підтримуючи «відчуття субординації».
Соціальний інститут утворюється на основі соціальних зв’язків взаємодії і відносин конкретних суб’єктів (індивідів, груп). Соціальний інститут має надіндивідуальний характер, володіє власною, новою системою якостей та своєю логікою розвитку. Соціальні інститути – це організовані соціальні системи, які виконують певні функції, зі стійкою структурою, інтегрованими елементами. Вони включають систему цінностей, норм, ідеалів, зразків діяльності і поведінки всіх суб’єктів соціокультурного процесу. Для того щоб соціальний інститут функціонував, мало мати в його структурі повний набір соціокультурних елементів. Важливо, щоб вони стали частиною внутрішнього світу особистості, переросли в соціальні ролі і статуси. Процес формування ціннісних орієнтацій особистості, її сподівань – вагомий компонент інституціоналізації.
Кожний інститут виконує характерну для нього соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів як окремих видів соціальної системи. До них можна віднести такі.
1. Функція закріплення та відтворення суспільних відносин. Кожний інститут володіє системою правил та норм, у межах яких має відбуватися діяльність кожного члена інституту. Тим самим інститут забезпечує стійкість соціальної структури суспільства.
2. Регулятивна функція полягає в тому, що функціонування соціальних інститутів забезпечує регулювання взаємовідносин між членами суспільства шляхом вироблення шаблонів поведінки. Яким би видом діяльності не займався індивід, він завжди стикається з інститутом, який регламентує його поведінку в цій галузі. Таке регулювання є необхідним для спільної діяльності людей.
3. Інтегративна функція. Ця функція містить процеси групування, взаємозалежності та взаємовідповідальності членів соціальних груп, які відбуваються під впливом інституціоналізованих норм, правил, санкцій та систем ролей. Будь-яка інтеграція в інституті складається з таких елементів, як: консолідація (поєднання зусиль) ; мобілізація, коли кожний учасник групи вносить свої ресурси в досягнення мети; комфортність особистих цілей індивідів з цілями інших індивідів чи з цілями групи в цілому. Інтегративні процеси, що здійснюються за допомогою інститутів, необхідні для координації діяльності людей, створення організацій.
4. Транслююча функція. Кожний соціальний інститут передає соціальний досвід, кожне нове покоління соціалізується щодо цінностей, норм та ролей конкретного соціального інституту. Наприклад, сім’ я, що виховує дитину, прагне орієнтувати її на ті цінності сімейного життя, яких дотримуються її батьки.
5. Комунікативна функція. Інформація, що створена в інституті, повинна поширюватись як усередині інституту з метою управління та контролю за дотриманням норм, так і у взаємодії між інститутами. Комунікативні можливості інститутів неоднакові: одні спеціально призначені для передачі інформації (засоби масової інформації), інші мають досить обмежені можливості для цього; одні активно сприймають інформацію (наукові інститути), інші пасивно (видавництво).
Виконуючи свої функції, соціальні інститути стимулюють дії суб’єктів, згідно зі стандартами поведінки, і стримують девіантну поведінку, тобто контролюють поведінку суб’єктів. Кожний інститут виконує свою соціальну функцію. Їх сукупність складає загальні соціальні організації інститутів, як елементів, видів тих чи інших соціальних систем. Існують декілька основних соціальних інститутів: інститут сім’ї, який виконує важливу функцію – відтворення членів суспільства: інститути охорони здоров’ я, соціального захисту. У надрах держави, де діють й інші інститути, наприклад освіти, реалізується