Інвестиції і збереження

Сучасна кредитна система є результатом довготривалого історичного розвитку і пристосування до потреб розвитку ринкової економіки. Кредитна система опосередковує увесь механізм суспільного відтворення і служить могутнім фактором концетрації виробництва і централізації капіталу.

У сучасній кредитній системі виділяються три основні ланки: центральний банк, комерційні банки, спеціалізовані кредитно-фінансові інститути.

Головне становище в кредитній системі займає центральний банк, який історично виділився з маси комерційних банків ще в ХVІІІ-ХІХ ст. на ранніх стадіях капіталізму. Саме центральному банку держава надала виключне право емісії банкнот. Деякі з центральних банків були зразу засновані як державні інститути (Німецький федеральний банк, Резервний банк Австрії), інші були націоналізовані після Другої світової війни (Банк Франції, Банк Англії, Банк Японії, Банк Канади і т. д.). Деякі центральні банки до цих пір існують на основі змішаної державно-приватної власності (наприклад, Федеральна резервна система США).

Центральні банки виконують ряд важливих функцій:

• емісію банкнот (паперових грошей) ;
• зберігання державних золото-валютних резервів;
• зберігання резервного фонду інших кредитних установ;
• грошово-кредитне регулювання економіки;
• кредитування комерційних банків і здійснення касового обслуговання державних установ;
• проведення розрахунків і перевідних операцій;
• контроль за діяльністю кредитних установ.

Комерційні банки є головними «нервовими» центрами кредитної системи. Сучасний комерційний банк є кредитно-фінансовою установою універсального характеру. Він не тільки приймає внески населення і підприємств, видає кредити, але і виконує фінансове обслуговування клієнтів. Операції комерційного банку поділяються на пасивні (залучення засобів) і активні (розміщення засобів). Крім того, банки можуть займатись посередницькими операціями (за дорученням клієнта на комісійній основі) і довірчими операціями (управління майном, цінними паперами).

Особливе місце в сучасній ринковій економіці займають спеціалізовані кредитно-фінансові установи, такі як пенсійні фонди, страхові компанії, позичково-зберігальні асоціації і т. д. Акумулюючи величезні грошові ресурси, ці інститути беруть активну участь у процесах нагромадження і ефективного розміщення капіталу. Сумарні активи всіх цих спеціалізованих кредитно-фінансових установ США майже удвічі перевищують активи комерційних банків цієї країни (у США нараховується більше 13 тисяч комерційних банків).

Таким чином, сучасна ринкова економіка передбачає широке використання грошей і кредиту. Це дозволяє здійснювати глибоку спеціалізацію виробництва, використовувати продуктивну технологію і в кінцевому рахунку підвищувати ефективність суспільного відтворення.

 

 

Макроекономічна рівновага передбачає наявність певних пропорцій і на грошовому ринку. Найважливіша з них – рівновага між попитом і пропозицією грошей. Теоретично аналіз попиту на гроші й вивчення умов рівноваги на ринку привели до виникнення двох основних економічних шкіл, які розглядали дану проблему, і відповідно до розробки двох базисних макроекономічних моделей – монетариської і кейнсіанської.

Монетариська теорія попиту на гроші базується на неокласичних традиціях і успадкувала основні положення кількісної теорії грошей, яка виникла ще у ХVІІІ ст. і безроздільно панувала в економічній науці до 30-х-40-х років ХХ ст. Основні ідеї теорії були висунуті англійськими вченими Д. Юмом, Дж. Мілем, А. Маршаллом, А. Пігу, американським вченим Фішером, шведськими Касселем і Хансеном.

Основний постулат кількісної теорії полягає у наступному: чим більша пропозиція грошей, тим вищий рівень цін, і навпаки. Ця залежність відображена у відомому кембриджському рівнянні: М=кРY, де М – номінальна кількість грошей; к – «бажані касові залишки», тобто частина доходу, яку господарський агент бажає зберігати у грошовій формі (передбачається, що величина постійна при даній структурі господарських угод) ; Р – абсолютний рівень цін; Y – реальний дохід (вироблені товари і послуги). Якщо вважати, що і к і Y – це фіксовані незмінні величини, можна зробити висновок, що зміна номінальної кількості грошей (М) викличе аналогічні зміни абсолютного рівня цін.

Американський професор У. Фішер в своїй роботі «Купівельна сила грошей» (1911р.) вивів ще одне рівняння, яке базується на кількісній теорії: МV=РY, де V – швидкість бігу грошей. Розділивши обидві частини рівняння МV=РY на V, отримаємо формулу:   РY. Отже, величина V обернена величині к у кембриджській формулі, що піддається логічному поясненню: якщо індивіди зберігають менші грошові залишки (низький к), то для здійснення тієї ж кількості товарних угод необхідно збільшити швидкість обігу грошей (висока V). Рівняння У. Фішера близьке до поглядів А. Сміта на кількість грошей, необхідних для товарного обігу. Як відомо, А. Сміт вивів таку формулу:  

Кr. о – кількість грошей, які необхідні для товарного обігу;

Сц – сума цін товарів, що реалізуються;

О – число оборотів однойменних грошових одиниць.

Формулу А. Сміта можна представити наступним чином: Кr. о х О=Сц. Сц=Т (товарна маса) х Ц (рівень цін).

Макроекономічна модель грошового ринку в теорії неокласиків базується на тому, що сукупний попит на гроші – це функція рівня грошового доходу (РY), а пропозиція грошей є екзогенно фіксованою величиною, тобто встановлюється автономно, незалежно від попиту на гроші. Графічно ця модель представлена на рис. 

 

 

Лінія МSМS – крива пропозиції грошей, лінія ОМ – крива попиту на гроші, М – номінальна кількість грошей.

На графіку відображена залежність попиту на гроші від рівня цін (Р). Чим вищий рівень цін, тим більший попит пред'являється на гроші. Нахил