Історія грошей та фінансів

У V ст. до н.е. Ольвія здійснює випуск бронзових литих монет - "асів" круглої форми з зображеннями Афіни, Горгони, а пізніше і Деметри, а також їхніх фракцій (рис. 2.4). У Керкинітіді першими монетами також стають литі монети "стрільці" та "риби". Никоній випускає серію литих монет з ім'ям заступника міста - скіфського царя Скіла. Ним також випускаються литі імітації монет міста Істрія. Продовжує чеканити монету Пантікапей, починає карбування  храм Аполлона.

 

 

Майже всі основні грецькі міста Північного Причорномор'я з кінця V - IV ст. до н.е. переходять до карбування власних монет із срібла та міді: Синдська гавань, Нім фей, Феодосія, Херсонес, Тіра. Ольвія і Пантікапей чеканять також і золоті монети. Випускаються скіфські імітації срібних драхм македонського царя Пилипа II. У грошовий обіг Північного Причорномор'я починають вживатися монети Західного і Південного Понта, інших грецьких міст-держав.

У III ст. до н.е. продовжують випуск монет міста-поліси Ольвія, Тіра, Херсонес (рис. 2.4), Пантікапей. Припиняється карбування у Феодосії і Керкинітіді. Феодосія була підпорядкована і включена до складу Боспорської держави, а Керкинітіда - до складу Херсонеського поліса. Кельтські племена, що населяли Придністров'я та придунайську область, чеканять власні статери із золота і срібла.

 

Рис. 2.4. Бронзова монета Олівії – “ас”

 

Рис. 2.5. Мідна монета Феодосії

 

Грошовий обіг у Північному Причорномор'ї у II ст. до н.е. залишається без серйозних змін. Продовжуються випуски монетних дворів Пантікапея, Ольвії, Тіри і Херсонеса. Ольвія потрапляє під вплив Скіфського царства і чеканить монети з іменами скіфських царів Скілура й Акроси.

 

Рис. 2.6. Мідна монета Херсонесa

 

Понтійский цар Митридат VI Евпатор у I ст. до н.е. включає до складу своєї держави всі основні міста-поліси Північного Причорномор'я. Це викликало приплив монет понтійських міст Сінопи, Аміса, Амастрії й інших у Північне Причорномор'я та їхній частковий перечекан на місцевих монетних дворах. У середині I ст. до н.е. Ольвія і Тіра піддаються гетській навалі і на невизначений час перестають чеканити монету[66].

 

 

Значного розвитку банківська справа набула і у Стародавній Греції, де початково банківські операції здійснювались окремими храмами, найвідомішими з яких були Дельфійський, Ефеський, Делонський, Фокейський, Мілетський та деякі ін. Торговці, приватні особи і навіть цілі міста Греції віддавали свої гроші на зберігання до скарбниць храмів, недоторканість яких гарантувалась шанобливим ставленням до релігії. Збереження грошей – вкладів і запасів – гарантувалося, для цього існувала певна система, яка стала відомою завдяки її функціонуванню до наших часів. Вона умовно названа „економікою горщиків”. Запаси укладалися у горщики в чотири ряди, кожен ряд позначався буквою, наступна нумерація одержувалася подвоєнням букв.

Вклади цих специфічних банків були закритими і в обігу не використовувалися. Храми надавали кредити за рахунок власних коштів під невисокі проценти і мали відділення у полісах.

Внаслідок інтенсивного розвитку ремісництва і торгівлі зростали відповідні потреби в обмінних операціях і кредиті, що спонукало окрім храмів і приватних осіб здійснювати банківські операції. У Греції цих осіб називали трапезитами (від грецьк. “трапеза” - стіл), оскільки початково банківські обороти полягали у розміні готівкових грошей, що здійснювався за столами на ринках. Власні монети у Стародавній Греції випускали 1136 полісів. Через це виникали значні труднощі у фінансовому і торговельному обігу. Торгівцям, які приїхали в інший поліс, необхідно було обмінювати свої монети на монети іншого курсу або взагалі іншої грошової системи. Діловим центром полісу була агора. Там і розміщувалися міняйли – трапезити. На афінській агорі контори трапезитів займали цілий кут. В Афінах 4 ст. до н.е. було не менше 26 трапезитів. А по всій Греції трапезити були у 33 містах. Перевірка монет була досить складною справою й вимагала високої кваліфікації. Необхідно було знати вміст металу в монетах, курс різних монет певного полісу, визначати ступінь зносу монет, передбачити можливість перекарбування або появи фальшивих. За обмін брали певну плату – алаге.

Трапезити надавали кредити як за свій рахунок, так і за рахунок інших клієнтів. Перша письмова згадка про трапези датується приблизно 520 р. до н. е., але вже до кінця століття обмінні трапези стали за своєю суттю банками, які поряд з обміном, перевіркою монет і кредитуванням виконували й інші функції: брали участь в угодах як посередники, свідки, поручителі, зберігачі документів і цінностей. У кредитуванні перевагу надавали фінансуванню торгівлі й підприємницької діяльності.

Лише із 3 ст. до н. е. діяльність трапезитів почала вважатися вже почесним заняттям. До того часу грецька аристократія вважала це заняття непрестижним, оскільки навіть простий афінський громадянин зневажав ремесло торгівлі. Перші грецькі банкіри з походження були рабами; Із колишніх рабів походив і найвідоміший банкір Афін 4 ст. до н. е. Пасіон. Його бізнес почався з 11