Історія розвитку договору довічного утримання The history of permanent alimony agreement development

 

У статті досліджена історія становлення інституту довічного утримання в Україні. Проаналізовані історичні етапи розвитку договору довічного утримання, починаючи середньовічною і закінчуючи сучасною добою. Автор доводить, що в Україні інститут довічного утримання сформувався на базі поєднання звичаєвого права українців і європейських правових традицій (зокрема німецького та російського законодавства).

Ключові слова: договір довічного утримання, відчужувач, набувач, історія.

В статье исследована история становления института пожизненного содержания в Украине. Проанализированы исторические этапы развития договора пожизненного содержания, начиная со средневековой и заканчивая современной эпохой. Автор доказывает, что в Украине институт пожизненного содержания сформировался на базе сочетания обычного права украинцев и европейских правовых традиций (в частности немецкого и российского законодательства).

Ключевые слова: пожизненное содержание, договор, отчуждатель, приобретатель, история.

A history of establishment of permanent alimony institution in Ukraine is investigated in article. Historical stages of permanent alimony agreement development have been analyzed from middle ages to modern time. The author proves that in Ukraine institution of permanent alimony has been formed on basis of combining traditional Ukrainian law and European law traditions (in particular German and Russian legislation).

Key words: permanent alimony, agreement, institution, alienator, acquirer, history.

Актуальність теми. Питання укладення, виконання і розірвання договору довічного утримання є предметом багатьох наукових дискусій, і в умовах теперішньої складної ситуації в Україні – актуальне. Не менш актуальною і цікавою з наукового погляду є власне й історія розвитку договору довічного утримання в цивільному праві України.

Договір довічного утримання відіграє важливу роль в українському суспільстві впродовж тривалого часу. Це пов’язано з тим, що до кожної людини зазвичай приходить старість, або за певних обставин їй стає потрібен догляд, але не завжди є можливість його безкорисного отримання, тобто не всі громадяни мають таку родину, яка надасть піклування у скрутну годину. Якраз у такому разі стає у нагоді договір довічного утримання, за яким відчужувач (тобто особа, якій потрібен догляд) передає якесь належне йому майно й отримує за те необхідний догляд чи допомогу від набувача (особи, яка зобов’язана їх надати).

Становлення інституту договору довічного утримання в Україні проходило впродовж багатьох століть. Однак його ґенеза та розвиток недостатньо вивчені в українській юридичній науці. У підручниках і навчальних посібниках із цивільного права міститься здебільшого загальна характеристика договору довічного утримання [1, с. 117-118, 178-179, 201-205].

Втім, як слушно зауважує С. А. Пилипенко, «ма- лодослідженість проблеми виникнення інституту довічного утримання може негативно впливати на послідовне реформування відносин по довічномуутриманню (догляду), так як при цьому не враховується історичний досвід» [2, с. 289].

На дисертаційному рівні є лише одна робота (О. М. Великороди, 2006 р.), яка присвячена дослідженню інституту довічного утримання і розкриває питання правової характеристики цього договору, його елементів, юридичних тонкощів укладання, забезпечення виконання договору, питання відповідальності за порушення його умов, і зокрема – питання виникнення та розвитку інституту довічного утримання в Україні та зарубіжних країнах [3, с. 9-52].

Метою статті є проведення дослідження зародження та подальшого розвитку правовідносин, що виникають із договору довічного утримання.

Виклад основного матеріалу. Свої витоки договір довічного утримання бере з давнього звичаю шанування культу предків та більш пізнього морального усвідомлення догляду за людьми похилого віку з боку родичів або громади [4, с. 337]. Після розпаду традиційного сімейного укладу та громадського побуту в українських селах – надто під дією модернізації ХХ ст. – багато функцій утримання перебрала на себе держава (що часто тепер реалізовується також через право соціального забезпечення).

Певний період довічне утримання осіб контролювала церква. У цьому плані дослідник Г. В. Озер- нюк слушно зауважує, що договір довічного утримання виник у результаті видозміни давнього звичаю середньовічних людей передавати рухоме та нерухоме майно церкві в обмін на забезпечення свого утримання у вигляді довічної ренти [5, с. 287-288].

Після модернізації традиційного погляду на пошанування людей похилого віку і з виникненням більш корисливого підходу до їх утримання у ХІХ ст. серед українців дедалі частіше набувала поширення практика догляду за людьми з обмеженими можливостями, похилого віку і т. п. взамін на успадкування всього або частини їхнього майна з настанням смерті. Варто також погодитися із

О. М. Великородою, що інститут довічного утримання в Україні в ХІХ ст. формувався під впливом двох різних політико-правових систем – Російської та Австро-Угорської імперій, що мало свої специфічні наслідки для різних частин сучасної України [3, с. 9-10].

В Австрійській імперії 1811 р. був ухвалений Загальний цивільний устав, який регулював зобов’язальні правовідносини. Устав ще не знав поняття договору довічного утримання, але виокремлював інститут довічної ренти, що дуже його нагадував. У другій половині 1870-х – на початку 1880-х рр. австрійські правники Штубенраух і Кірхштеттер зауважили, що велику подібність до договору довічної ренти мали правовідносини, які практикували в Австрії при селянських маєтках. Вони називалися «прожиточні видачі» (auszug). Сторони домовлялися, що набувач селянського маєтку при отриманні його надавав відчужувачу на