Історія розвитку соціології в Україні

Роль соціологічного інституту по-суті почала виконувати Асоціація культурно-історичного досвіду, відкрита у 1925 р, яку становили три структури – культурно-історична комісія, комісія історичної писемності та кабінет примітивної культури, що діяли на базі ВУАН. Основні соціологічні питання, що досліджувались Асоціацією, стосувалися насамперед генетичної соціології а також дослідження українського фольклору [3].

Також одночасно з Асоціацією проводили соціологічні дослідження Український демографічний інститут (вивчав біосоціальні процеси), харківський Український науково-дослідний інститут педагогіки (досліджував проблеми генетичної соціології), Психоневрологічний інститут (проводив наукові пошуки у галузі соціопсихології).

У цей же час відбувається процес становлення соціальної інженерії – одного із видів прикладної соціології, мета якої – вплив на поведінку людей з метою розв'язання певних соціальних проблем. Прикладна соціологія розвивалась передусім у межах Всеукраїнського інституту праці (Харків), який очолював Ф. Дунаєвський. Цей інститут вів активну наукову роботу, його дослідники розробили і з успіхом використовували тексти профвідбору та профорієнтації.

В кінці 20-их pp. XX ст. почався процес активного впровадження у радянську соціологію марксистських ідей, пов'язані насамперед з популяризацією праць М. Бухаріна «Теорія історичного матеріалізму: Популярний підручник марксистської соціології» (1921), Л. Садинського «Соціальне життя людей: Вступ у марксистську соціологію» (1923), С. Оранського «Основні питання марксистської соціології» (1929) та ін.

Ідеологічне спрямування марксизму в радянській соціології партійні ідеологи та функціонери намагалися доповнити відкриттям соціологічних студій марксистсько-ленінського характеру. На початку 30-их pp. розрізнені марксистські соціологічні та інші наукові гуртки було об'єднано у Всеукраїнську асоціацію марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). Н а базі останнього було створено інститут філософії і природознавства, одним із завдань якого була пропаганда марксистської соціології.

Слід зазначити, що на той час альтернативні до марксистського напрямки соціологічних досліджень в Україні уже було ліквідовано. Деякі українські соціологи змушені були емігрувати, інші припинили свої наукові пошуки, обмежившись популяризацією ідей Маркса та Леніна.

У середині 30-их pp. навіть марксистсько-ленінська соціологія по-суті виявилась непотрібною партійно-номенклатурній верхівці. Соціологічні теорії не вписувались у рамки історичного матеріалізму, а практичні дослідження могли викрити факти об'єктивної радянської дійсності. З цього часу соціологію визнають «буржуазною псевдонаукою» а спроби започаткувати соціологічні студії чи вести емпіричні дослідження піддавались жорстким репресіям. Окремі соціологічні теорії були включені до філософії, окремі ж соціологічні напрямки, як наприклад, «соціальна екологія» чи «соціологія релігії» заборонялись узагалі. Результати ж соціологічних досліджень подавались однобоко і демонстрували перекручені факти політичного, економічного, культурного і соціального розвитку радянської країни Таким чином, соціологія як самостійна теоретична і прикладна наука більш ніж на двадцять років фактично припинила своє існування в СРСР і в Україні зокрема.

Лише наприкінці 50-их – на початку 60-их pp. починається часткове відродження соціології в Україні. Звільнившись від сталінського догматизму соціологія в СРСР відновила насамперед своє прикладне, а згодом і теоретичне значення. Розвиток НТП вимагав точних даних щодо стану економіки з метою побудови перспектив її розвитку. Важливим стало дослідження умов праці робітників, демографічних та екологічних проблем.

З метою вирішення цих питань у 1958 р. в СРСР виникла Радянська соціологічна асоціація, а через десять років – відділ конкретних соціологічних досліджень на базі Інституту філософії АН СРСР. В Україні відповідна структура була створена наступного року на базі Інституту філософії АН УРСР. Поновлюється видавництво часопису «Філософська та соціологічна думка», котрий було засновано ще 1927 р. Коло соціальних проблем, що досліджувалося радянськими соціологами у той час було достатньо різноманітним і стосувалось соціології праці, економічної соціології, соціології міста, соціології сім'ї та шлюбу. Результати соціологічних пошуків знайшли своє відображення у відповідних довідниках – двотомнику «Соціологія в СРСР» (1966) та «Соціологія на Україні» (1968).

Проте, як теоретична, так і прикладна соціологія того часу мали широке коло проблем. Соціологічна наука так і не звільнилася до кінця з під тиску марксистсько-ленінської ідеології, дослідження проводилися в обмежених рамках, соціологічні служби не мали коштів на закупівлю сучасного обладнання, катастрофічно не вистачало кваліфікованих кадрів, по-суті були втрачені зв'язки із зарубіжною наукою – її теоретичні доробки були майже невідомі в Радянському Союзі. До того ж у 70-их pp. розпочався новий ідеологічний наступ на соціологію, працівники Інституту соціологічних досліджень були звинувачені у насаджувані буржуазної ідеології. Таким чином, незважаючи на певні зрушення у сфері теоретичних та прикладних досліджень повного відродження соціології у радянські часи фактично не сталося [4].

Лише наприкінці 80-их pp. у зв'язку з політичним та ідеологічним оновленням радянського суспільства складаються умови для того, щоб соціологія зайняла належне їй місце у системі наукових знань. Склались передумови не тільки для наукових пошуків чи прикладних досліджень у сфері соціологічного знання, а й для інституціонального оформлення науки. Так, уперше в Україні у 1990 р. було створено самостійний Інститут соціології в систем Академії наук, ідею заснування якого виношував ще М. Грушевський. Головним предметом досліджень інституту, який очолив академік Ю.