Історія створення та розвитку державної служби України з надзвичайних ситуацій: перспективи та реалії сьогодення

4 жовтня 1932 року вийшла постанова, яка затвердила Положення про протиповітряну оборону території СРСр. Цей акт ознаменував утворення місцевої протиповітряної оборони (МППО), основи майбутньої цивільної оборони, що призначалась для захисту населення від повітряного нападу противника. За порівняно короткий строк МППО країни перетворилася на ефективнусистему захисту населення і об’єктів економіки від ударів противника з повітря.

На початку Великої Вітчизняної війни МППО була достатньо організованою, чіткою, сучасною для того періоду системою і, в цілому, була готова до виконання покладених на неї завдань. У післявоєнний період перед МППО стояло два завдання: по-перше, участь у відновленні народного господарства; по-друге, уточнення завдань та удосконалення організаційної структури з урахуванням досвіду, набутого під час війни.

В липні 1961 року МППО була перетворена на Цивільну оборону СрСр, яка стала складовою частиною системи загальнодержавних оборонних заходів, що здійснювалися у мирний і воєнний часи, з метою захисту населення і народного господарства країни від зброї масового ураження, а також для проведення рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт в осередках ураження, зонах можливих затоплень. Таким чином, заходи цивільної оборони поширились на всю країну, на всі верстви населення, і відповідальність за їх виконання почала здійснюватись за територіально- виробничим принципом [5].

У 80-х роках штаби, частини і формування цивільної оборони залучалися до боротьби з великими стихійними лихами, брали участь у розробці та організації профілактичних заходів, спрямованих на зменшення збитків при можливих стихійних лихах, аваріях, катастрофах. Аварія на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року стала серйозним випробуванням для населення України. Вона дала предметний урок, виявила недоліки і вузькі місця у готовності цивільної оборони. В Чорнобилі ми вперше реально зіткнулися з такою грізною силою, якою є ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Першими, хто прийшов на боротьбу з полум’ям на четвертому енергоблоці були пожежники, які ціною власного життя врятували світ від розбурханого атомного пекла. Серед ліквідаторів цієї найбільшої за всю історію людства техногенної катастрофи були і 17 тис. наших земляків. У ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС взяли участь більше 20 військовослужбовців і службовців штабу цивільної оборони Кіровоградської області, які продемонстрували зразки вірності службовому обов’язку та мужності.

У 90-ті роки проблеми природної та техногенної безпеки набули важливого значення, що вимагали невідкладного вироблення цілісної державної політики у сфері безпеки життєдіяльності, створення досконалих механізмів її реалізації. Існуюча на той час система захисту населення, віді-

гравши свою позитивну роль, вже не могла забезпечити реалізацію свого призначення, бути гарантом безпеки населення.

Після здобуття Україною незалежності в 1991 році, питаннями цивільного захисту та цивільної оборони, ліквідації наслідків та попередження надзвичайних ситуацій, захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, гасіння пожеж та пожежної безпеки займалися три окремих відомства: штаб Цивільної оборони України; Міністерство у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС; Головне управління пожежної охорони МВС України.

З лютого 1993 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Цивільну оборону України», 10 травня 1994 року Кабінет Міністрів України приймає постанову від № 299, якою затверджується «Положення про цивільну оборону України». Вперше було визначено, що цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Самим кардинальним кроком, який докорінно змінив обличчя і суть системи захисту населення від надзвичайних ситуацій, було утворення МНС України. 28 жовтня 1996 року Указом Президента України Л. Д. Кучми на базі штабу ЦО України і Мінчорнобиля України створено єдине відомство – Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України), яке стало головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільної оборони, рятувальної справи, створення та функціонування систем страхового фонду документації, поводження з радіоактивними відходами, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, попередження ситуацій і реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління та несе відповідальність за її стан і розвиток.

Територіальні органи МНС України до 2003 року були представлені Головним управлінням (управліннями) з питань надзвичайних ситуацій у складі обласних державних адміністрацій. 27 січня 2003 року Указом Президента України «Про заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій» [6] органи і підрозділи Державної пожежної охорони виведені зі складу МВС іпередані до складу МНС України. 19 грудня 2003 року видано Указ Президента України «Про Державну програму перетворення військ Цивільної оборони України, органів і підрозділів Державної пожежної охорони в оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на період до 2005 року» [7]. Державна програма передбачала створення на базі військ ЦО України та органів і підрозділів пожежної охорони єдиної невійськової Оперативно-рятувальної служби. Передбачалася повна демілітаризація МНС, звільнення особового складу військ ЦО з військової