Історія та духовна культура ногайців буджакської орди: історіографічний огляд

 

 

У статті узагальнено науковий доробок дослідників з історії та духовної культури ногайців Буджацької Орди. Окреслені основні напрями вивчення цієї проблематики, визначено коло питань, що потребують подальшого наукового пошуку.

Ключові слова: ногайці, кочівники, Буджацька Орда.

Територія Північного Причорномор’я багато століть, була орбітою активної діяльності кочових тюркських племен, в тому числі і ногайців Буджакськой Орди, підданих Кримського ханства. Вони заселяли північнопричорноморські степи з кінця XV – до початку XIX ст. і залишили значний відбиток в матеріальній та духовній культурі кримських татар, в етногенезі яких (передусім, це стосується кримськотатарської спільноти степового Криму) вони відігравали вагому роль. Незважаючи на те, що ногайці українського степу були останніми кочівниками цього регіону, їхня духовна культура ніколи не була предметом наукового вивчення. Проте, у багатьох роботах, прямо чи побіжно, дослідники торкалися означеної проблеми. Метою цієї статті є виявлення основних напрямів вивчення історії та культури ногайців Буджакської Орди, узагальнення наукового доробку дослідників з цієї проблематики та визначення кола питань, що потребують подальшого студіювання.

Початком вивчення ногайців Буджакської Орди умовно можна вважати 1807 р. – час їх остаточного виселення з краю. В цілому ж, історію вивчення Буджакської Орди можна розділити на три основні періоди: російсько-українська дореволюційна, радянська і сучасна українська і російська історіографії. При цьому слід відзначити, що зарубіжні автори лише спорадично зверталися до деяких аспектів цієї проблематики або поверхово висвітлювали її в узагальнюючих енциклопедичних виданнях, не сформувавши, таким чином, окремої історіографічної традиції [1, 71-91; 2, 203-236; 3, 38-42; 4, 44-46].

У російсько-українській дореволюційній історіографії першим з істориків, який приділив значну увагу вивченню ногайців Буджакської Орди був «Геродот новоросійської історії» – А. Скальковський. У своїх загальних роботах з історії та статистики він приділив певну увагу предмету, що цікавить нас. Так, автор, на основі архівних матеріалів, навів дані з історії но- гайців, що знаходилися на території майбутнього Новоросійського краю [5]. У першій частині фундаментального «Досвіду статистичного опису Новоросійського краю» він наводить відомості про розселення ногайців Буджакської Орди, їх родоплемінний склад, а також стислу історичну довідку [6, 208-209, 292-302]. Ці ж відомості повторюються в іншій його роботі – «Болгарські колонії в Росії» [7]. Означені роботи важливі для вивчення територіальних меж Буджакської Орди, реконструкції їх родоплемінної організації, а також антропонімії і топонімії. Окремі відомості з історії Буджакської Орди є також в його «Історії Нової Січі» [8, 379, 387, 451, 452, 482-487]. Ще дві роботи А. Скальковського спеціально присвячені ногайцям Приазов’я, які були вихідцями з Буджакської Орди [9, 105-130, 147-190; 10, 358-412].

Вагоме значення для вивчення культури північно- причорноморських і приазовських ногайців має фундаментальна робота О. Сергєєва – «Ногайці на Молочних водах» [11].) ії південно українських ногайців кінця ХУЛІ-ХІХ ст. наголошувалося їхнє тюрко-татарське походження, а до Північного Причорномор’я їх переселив кримський хан Менглі-Гирей. О. Сергєєв детально аналізує документи, що стосуються переселення ногайців Буджаксь- кої Орди на Молочні води, а також їх облаштування і соціально-економічний розвиток на нових територіях.

Відомий дослідник українського козацтва Д. Явор- ницький, характеризуючи ногайців України, некритично спирався у висновках на повідомлення про них іноземних мандрівників минулого. Хоча, між іншим, він одним з перших серед істориків висловив міркування, з приводу релігійності та духовної культури «татар». На наш погляд, історик помилково вважав, що однією з причин (разом з бідністю й «огидою до важкої фізичної праці») набігів ногайців на своїх осілих сусідів, зокрема українців, була «фанатична ненависть до християн, на яких вони дивилися, як на собак, гідних усілякого презирства і нещадного винищення» [12, 322]. Численні відомості мандрівників і інші джерела, навпаки, свідчать про віротерпимість мусульманських сусідів України й особливо кочівників-ногайців. Походи на християнських сусідів, з метою пограбування і захоплення ясиру, мали суто економічні причини та могли лише прикриватися «мусульманською» фразеологією газавату і боротьби з невірними.

У кількох узагальнюючих дослідженнях з історії України XIX – початку XX ст. згадуються буджацькі ногайці, але відомості про них носять компілятивний, дуже загальний характер і не мають значної ваги для нашої проблеми. Духовна культура ногайців, як правило, не привертала уваги цих істориків, вони розглядали її тільки як зовнішній до України чинник, причому такий, що грав суто негативну роль в історії. Виняток становлять лише деякі дослідження, наприклад, ті, що знаходили зв’язок в процесах формування українського козацтва з традиціями тюркських кочівників степової України, в тому числі і ногайців [13-16].

Низка питань історії ногайців висвітлювалася російськими дореволюційними істориками. Наукове осмислення цієї проблематики почалося вже наприкінці XVПI – початку XIX ст. [17]. М. Карамзіним вперше була висловлена помилкова ідея про походження етноніма «ногайців» від імені золотоординського темника Ногая [18], яка протрималася до кінця XX в., а іноді транслюється і зараз. Деякі важливі аспекти історії ногайців, зокрема й їхній етногенез, були висвітлені в роботах В. Вельямінова-Зернова [19], Г. Пере- тяковича [20], Н. Арістова [21]. Проте, в полі їх зору знаходилися, перш за все, ногайці Великої Ногайської Орди в Нижньому Поволжі і лише побіжно згадувалися буджакські ногайці.

Серед робіт, що стосуються причорноморських ногайців, особливо слід відзначити внесок