Історія та духовна культура ногайців буджакської орди: історіографічний огляд

У радянський період дослідження Буджакської Орди ногайців виходять на новий науковий рівень. Це відбувається, в основному, вже в другій половині XX ст. Серед попередніх робіт, слід зазначити окремі дослідження Ф. Петруня, присвячених історичній географії Північного Причорномор’я й окремим проблемам їхньої середньовічної історії [23, 155-175; 24, 170- 185; 25], де згадується перебування цього народу на вказааній території, а також О. Варнеке [26, 161-164; 27, 137-146].

Значний внесок у пояснення питань історії формування ногайського етносу вніс М. Сафаргалієв. Він пов’язував походження ногайців з розпадом Золотої Орди в кінці XIV ст. і відокремленням з її складу Мангитського (Ногайського) юрта. Учений справедливо, на наш погляд, відводив головну роль в етногенезі ногайців тюркизованому монгольському племені ман- гитів і їх лідеру – відомому еміру Едигею, образливе прізвисько якого «Нохай» (з монгольського «собака») і стало назвою його улусних людей. Причорноморських ногайців М. Сафаргалієв вважав нащадками переселенців з Великої Ногайської Орди другої половини XVI ст. [28; 29, 32-56].

Відомим етапом в радянській тюркології була творчість академіка-лінгвіста М. Баскакова, який, спираючись, в основному, на лінгвістичні матеріали, розробив історико-генетичну класифікацію тюркських мов. Значення цієї класифікації для історії і етнології полягає в тому, що схема автора є своєрідним ескізом генетичних зв’язків тюркських народів, у тому числі й ногайців [30]. Ученому належить спеціальне дослідження ногайської мови, в якій він намагався, за північнокавказькими матеріалами, реконструювати родоплемінну структуру цього народу, а також публікує тамги (родові знаки) ногайських родів [31, 132- 144]. В іншій роботі М. Баскаков аналізує топонімію Буджака ногайського походження і встановлює, що в її основі – родоплемінні назви цього етносу, підтверджуючи етнічну близькість буджакських ногайців до інших споріднених тюркських народів кипчацької групи – кавказьких ногайців, каракалпаків, казахів тощо [32]. Відзначимо, що останню проблематику пізніше розробляв і Р. Керейтов [33].

Класичним дослідженням історії ногайців є праця Б. Кочекаєва, що присвячена російсько-ногайським стосункам XV-XVШ ст. [34]. Це дослідження побачило світ 1988 р., але не втратило наукового значення дотепер. Не дивлячись на те, що предмет монографії далекий від того, що розглядається нами, автор піднімає ряд важливих для нас проблем з історії й етнології ногайців. Ним була висловлена думка, що ногайський етнос сформувався з «кочових узбеків» Абу-л- хайр хана, а батьківщиною ногайців він називає територію межиріччя Уралу і Емби. Б. Кочекаєв одним з перших наводить розгорнуте аргументування, що спростовує версію про зв’язок ногайців із золотоординськім темником Ногаєм [34, 22]. Також цим автором було введено в науковий обіг документ з Архіву зовнішньої політики Росії, який пояснює найважливіший етап етнічної історії буджацьких ногайців – прибуття в Пруто- Дністровське межиріччя в першій половині XVII ст. великих орд Орак-оглу і Ормамбет-оглу [34, 108].

Ряд важливих відомостей про історію і культуру ногайців наводиться також в роботах С. Г аджиєвої [35] та інших авторів. Проте, в рамках російської (як і казахстанської) радянської історіографії, що достатньо глибоко розглянула основні проблеми історії ногайців Великої Орди, лише фрагментарно приділялася увага предмету, що цікавить нас – Буджацькій Орді, тим більше, таким напрямкам дослідження, як духовна культура.

Певною мірою, спроби подолати ці недоліки мали місце серед одеських істориків другої половини XX ст. Слід сказати, що традиції сходознавства, зокрема но- гаєзнавства, закладені в Одесі у 1920-х рр. і невдовзі перервані, почали відроджуватися в 1960-х рр. Хоча такі дослідники, як А. Добролюбський, А. Бачинсь- кий, Л. Субботін зверталися до ногайської проблематики спорадично. Новою в їх дослідженнях була спроба синтезувати дані письмових джерел (особливо докладний опис Буджака Евлією Челебі) й археологічного вивчення кочівників XV-XVШ ст. У зв’язку з цим, звертають на себе увагу дві статті А. Бачинського й А. Добролюбського в співавторстві з історії Буджацької Орди XVI-XVШ ст. [36, 82-94; 37, 208-222]. Хоча їх роботи страждають стереотипами, характерними для марксистської історіографії (так вони вважають, що у ногайців «зберігалися залишки суспільної власності на продукти харчування», «пережитки групового браку», Буджацьку Орду вони вважають «типовим військово- грабіжницьким кочовим об’єднанням» [38, 89] тощо), ці дослідження, безумовно, відкрили новий розділ у вивченні цієї етнічної спільності, мало не вперше в науці сконцентрувавши увагу конкретно на ногайцях Буджака, вказавши на методику вивчення і розкривши джерелознавчі перспективи теми. Крім цього, А. Бачинський розглянув деякі особливості турецького адміністративного управління Буджаку в XVШ – на початку XIX ст. [39, 17-23], питання економічного розвитку Буджака на пізньому етапі існування орди [40], а в невеликій роботі стисло прослідкував основні етапи історії одного з ногайських кочових об’єднань, що розселялося в Пруто-Дністровському межиріччі – Єдисанської Орди [41, 413-416].

У сучасній українській і російській історіографі- ях достатньо уваги приділяється проблемі походження та історії