Історія туризму

Першою європейською країною, яка активно займалась морськими дослідженнями та організацією експедицій з метою відкриття нових морських шляхів і земель, була Португалія. Найбільш вагомий внесок у цю справу зробив принц Генріх Мореплавець. Він особисто ніколи не був у морських експедиціях. Але завдяки йому був побудований великий флот, в Сагріші в 1438 р. заснована морехідна школа, створена обсерваторія, в якій навігаторів навчали орієнтуватись в океані по зорях, та зібрана багата колекція навігаційних карт і книг.

Генріх Мореплавець організовував експедиції, які досліджували західне узбережжя Африки. Але португальські моряки боялись плавати далеко на південь, оскільки в «Географії» Птолемея вся суша була поділена на 5 зон. На півдні та півночі — вкриті кригою зони, де жити неможливо. Далі йшли дві помірні зони, де і була сконцентрована життєдіяльність людей. На екваторі ж, вважалось, так спекотно, що вода кипить в океані. Звичайно, ніхто не хотів бути звареним живцем. Тому моряки всіляко саботували намагання відправити їх в екваторіальні моря.

 

Епоху Великих географічних відкриттів поділяють на два періоди:

1. Іспано-португальський період, який тривав з кінця XV ст. до середини XVI століття. В цей час було відкрито Америку, португальці здійснили плавання до берегів Східної Азії та Індії, починаючи з експедиції Васко да Гама. Завершився цей період навколосвітнім плаванням Магеллана.

2. Період російських і голландських відкриттів, який продовжувався з середини XVI ст. до середини XVII століття. Це був час відкриттів російських першопрохідців по всій Північній Азії, час походу Єрмака і плавання Дежнєва, час тихоокеанських експедицій голландських мореплавців і відкриття австралійських берегів голландцями та англійцями.

У XV ст. з'явилося швидке та легке вітрильне судно — каравела (човен з вітрилами). Такі човни були дуже мобільні   та   вміщували   багато вантажів та пасажирів.

На той час вже знали компас, за допомогою якого можна було визначати місцезнаходження корабля.

Найбільш привабливою країною для мореплавців була Індія, але торгівля з нею та Китаєм знаходилась під контролем арабів, які перепродавали європейцям східні товари в 8-10 раз дорожче, ніж платили за них самі. Східні шляхи до Індії та Китаю теж контролювались арабами.

Європейці намагались встановити прямий зв'язок зі Сходом, щоб цілком привласнити собі прибутки від торгівлі зі східними країнами.

З початку XV ст. португальські королі регулярно споряджали експедиції в Атлантичний океан, щоб, обігнувши Африку, дістатись берегів Індії. На пошуки нового шляху до Індії була відправлена експедиція на чолі з Васко да Гамою. Через 4 місяці португальці обійшли Африку, і в травні 1498 р. їхні кораблі вже були в індійському порту Калікут. З тих пір португальські експедиції та військовий флот постійно направлялись у цьому напрямку, змогли загарбати важливі міста на узбережжі Індійського океану, витіснивши звідти арабів.

Рухаючись далі на Схід, португальці досягли берегів Китаю та Японії. Загарбані території вони перетворювали на свої колонії.

Першим європейським мореплавцем, який намагався дістатись Індії, йдучи західним шляхом (тоді вже було відомо, що Земля — куля), був Христофор Колумб. Влітку 1492 р. три невеликі кораблі відправились від берегів Іспанії. Через 70 днів на горизонті з'явилась земля. Іспанці дістались до маленького острова. Потім, відправившись на південь, відкрили великі острови — Кубу та Гаїті.

Експедиція мала як торгово-розвідувальний, так і колонізаційно-загарбницький характер.

Після відкриття Колумбом нових земель на заході, в 1494 р. в місті Тордесільясі була підписана угода, згідно якої було визначено межу від полюса до полюса, яка проходила в 2053 км. західніше островів Зеленого мису, так званий «папський Меридіан». Всі нові землі, відкриті в подальшому, які знаходились західніше цієї межі, ставали колоніальними володіннями іспанців, а на схід — португальців.

Після цього Колумб здійснив ще три подорожі на Захід у 1493, 1498 та в 1504 рр., відкрив багато островів у Карибському морі та дослідив частину Американського узбережжя, але величезних багатств там не знайшов. До кінця свого життя Колумб не знав, що відкрив новий материк, всі відкриті землі він вважав Індією.

Відкриття і освоєння всієї континентальної Америки затягнулось майже на два століття і в загальних рисах було завершено російськими мореплавцями А. Чіріковим і В. Берінгом.

В подальші роки італійський мореплавець Амеріго Веспуччі довів, що відкриті Колумбом землі – новий материк. Описи подорожей Амеріго Веспуччі до нової землі викликали в Євро пі великий інтерес, і новий материк було названо іменем Амеріго — Америка.

Світова слава прийшла до А. Веспуччі після опублікованих в 1503 і 1504 рр. листів, в яких красномовно описувались відкриті землі, їх флора і фауна, життя місцевого населення. Ці листи були перекладені на декілька європейських мов.

Назва нового материка з'явилась з легкої руки Мартіна Вальдземюллера, який опублікував у 1507 р. книгу «Вступ до космографії», де були вміщені вищевказані листи Амеріго Веспуччі, і Вальдземюллер запропонував назвати