Історія туризму

У 1519-1522 рр. іспанці здійснили одну з найбільш сміливих і ризикованих подорожей з метою досягти Азії західним шляхом. Очолював цю експедицію досвідчений мореплавець Фернандо Магеллан.

Флотилія з п'яти кораблів перетнула Атлантичний океан, Магеллан вів флот вздовж берегів Південної Америки, поки не відкрив протоку на Захід, яку пізніше назвали Магеллановою. Через цю протоку кораблі вийшли в новий океан. Погода під час 4-місячної подорожі була тихою, і океан назвали Тихим. Нарешті флотилія дісталась до Філіппінських островів. Тут в сутичці з місцевим населенням Магеллан загинув. Із п'яти кораблів на батьківщину повернувся один. Перша кругосвітня подорож остаточно довела, що Земля — куля.

В наступні століття був повністю загарбаний Американський континент, а його землі були перетворені в колонії, в основному іспанські та португальські.

Пізніше, після відкриття європейцями цивілізацій інків, стало відомо про високорозвинену інфраструктуру «імперії інків», де якість доріг дозволяла здійснювати подорожі на далекі відстані. В імперії існували дві головні дороги, паралельні одна одній, так звані «імператорські». Перша йшла вздовж узбережжя, а друга — в горах.

Одна з доріг, завдовжки 5000 км до початку XX ст. була найдовшою дорогою на планеті. Недарма інків називали римлянами Нового Світу, адже їх дороги були якісними зразками інженерно-будівничого мистецтва. Найбільш грандіозне дорожнє будівництво велось на рубежі ХV-ХVІ століть.

Дороги інків були досить міцними, з тунелями, гірськими серпантинами, а ширина їх на деяких відрізках була такою, що поруч могли проїхати шість вершників. Для підтримання в порядку доріг існували спеціальні служби з посадами управляючих і наглядачів доріг. Певний внесок у дослідження нових земель зробили конкістадори, серед особливо яскравих їх представників слід назвати Франсіско Пісарро (близько 1475-1541) та Ернана Кортеса (1485-1547). Пісарро відкрив частину узбережжя Південної Америки, дослідив Західні Кордильєри, заснував міста Ліму та Трухільо. Кортес освоював територію Мексики та Каліфорнії. Але діяльність конкістадорів завдала великі збитки культурі корінного населення — індіанців. Зустріч двох світів принесла величезні багатства європейцям і обернулась трагедією для самобутніх індіанських цивілізацій.

Великі географічні відкриття призвели до нечуваного розширення торгівлі. Встановились зв'язки між окремими материками — виникла світова торгівля. Торгівля з колоніями зосереджувалась в портах Нідерландів, Португалії та Англії. Головним центром світової торгівлі став великий порт Антверпен.

 

До XVI ст. Росія, або, як її тоді називали в Європі — Московія, була загадковою країною для іноземців. Але, починаючи з XVI ст., Росію частіше відвідують іноземці, які залишили після своїх подорожей описи, або спогади про Московію. Серед них найбільш повними і найпопулярнішими в Європі були описи Олеарія і Таннера, які відносяться вже до XVII ст. Олеарій ось як характеризував столицю Росії: «Здалеку Москва справляла вигідне враження на мандрівника своїми численними церквами і білими стінами Кремля. Вид на Москву здалеку є одним з найпрекрасніших відносно величі міста, але зачарування ним швидко зникає, як тільки мандрівник потрапляє у саме місто. Йому потрапляють на очі брудні вулиці, безліч маленьких бідних будинків. Місто, яке здалеку бачиться, як величний Єрусалим, всередині є бідним Віфлеємом». Дороги в місті були вимощені дошками, а здебільшого зовсім не мощеними нічим, і в погану погоду люди в'язли в багнюці по коліна. Низький рівень комфорту для подорожуючих дуже розчаровував іноземців. Адже в Європі, а саме в Угорщині, вже в XV ст. були запроваджені поштові карети, які згодом стали улюбленим засобом пересування західних мандрівників.

В Росії інфраструктура розвивалась повільніше, ніж у Європі. Відомо, що в Московії з Х1І-ХІП ст. існували постоялі двори, які тоді називались «ямами» (звідси і назва працівника цього закладу — «ямщик» ). Ці «ями» розміщувались вздовж шляхів, на відстані кінного переходу. В XV ст. в Росії вже існував Ямський приказ — централізований державний заклад (одне з «міністерств» тодішнього царського уряду), який відав організацією перевезень, службою ямщиків по всій країні.

Як повідомляє в своїх «Записках про Московію» (1549 р.) німецький дипломат барон Герберштейн, для іноземців існували в Росії гостинні двори. Вони відрізнялись від постоялих дворів більшим комфортом. Крім розміщення і харчування гостям надавалась можливість здійснювати комерційні справи.

У великих містах гостинні двори обносилися стінами з вежами та в'їздними воротами для більшого спокою постояльців. Іноземці розселялись в гостинних дворах згідно національності.

Так, у Москві в ХУ-ХУІІ ст. були побудовані «англійський», «грецький», «вірменський», а в Новгороді «німецький» і «голландський» гостинні двори. В Європі аналогів гостинних дворів не було. Східними аналогами російських гостинних дворів були караван-сараї.

В 1582 р. у складі російського посольства здійснили подорож до Святої землі та на Афон московські купці Трифон Коробейников та Юрій Греков, в результаті чого з'явився опис під назвою «Путешествия в Святую землю», який був дуже популярним. Відомо більше 400 списків (рукописних примірників) цього опису.

В 1598 р. Києво-Печерський монастир отримав статус Лаври, яка стала в подальшому одним із важливих центрів прочанства вже не лише України, але й усього православного світу. Києво-Печерська Лавра мала для обслуговування прочан у ХУП ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, трапезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі