Історія українського права

Кто тем людям род и племя – родичі.

Куна – стовп з прикріпленим обручем, в який замикали голову (шию) злочинця.

Куниця – збір натурою, стягувався великим князем чи землевласником за екс плуатацію тих чи інших угідь (головним чином мисливських) чи за обробк земельних ділянок. В епоху статутів куниця стягується вже не натурою (вовною), а грошима.

Куниця варна – збори в містах з тих будинків, де варять пиво і мед.

Куниця вивідна чи весільна -збір за дозвіл вивезти наречену в іншу волость.

Куничники – селяни, з яких стягувались куничні збори та наймачі земельних ділянок, які сиділи на «куницях».

Купа – грошова сума або матеріальні цінності, що дозволяли закупу вести господарство на основі угоди між ним і паном.

Курінний отаман – виборна особа в Запорізькій Січі, яка очолювала курінь і відала його господарськими справами. Обирався на курінній сходці терміном на рік.

Курінь: військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі, складалась з декількох сотень козаків; нижча ланка адміністративно-територіальної системи Лівобережної України з середини XVII ст. до 1781 р.

Л

Лай – образа словом.

Лашт – міра сипучих тіл, що дорівнювала 8 литовським бочкам, або ЗО корцям.

Лежні – люди, які не мали осідлості, волоцюги, а також особи, які ставились на постій до місцевого населення.

Лейти – селяни, що зобов'язані нести службу по утриманню та догляду за господарськими табунами.

Леч – але, однак.

Лечебное: відшкодування потерпілому платні за лікування;

додаткова платня більш 1 гривні. Лист – документ, грамота.

Листи дозволні – дозволи, які видавались воєводами та старостами на здійснення угод з нерухомістю.

•залізні – відстрочні грамоти, які надавали право відстрочки у виконанні боргових зобов'язань.

•заручні – охоронні грамоти.

•заповідні – дозволи відстрочки явки в суд.

•закривальні – імунітетні грамоти, які звільняли від підсудності воєводським судам.

•отворонні – відкриті листи.

Литовські статути – звід законів феодальної Литовської держави XVI в., який розповсюджувався на українські землі, що входили до її складу. Були видані три Литовські статути – «Старий» (1529), «Волинський» (1566) і «Новий» (1588), який діяв до 1840 р. Були одним з основних джерел «Прав, за якими судиться малоросійський народ». Лице – слід, доказ, викрадена річ.

Лицем взяти – взяти саме річ, що зникла, а не іншу рівноцінну їй.

Личач – рахувати, лічити.

Liberum veto (вільне вето) – правило, цю існувало в польському сеймі, згідно з

яким жодне рішення не могло бути прийняте, доки проти нього голосував хоча б один депутат. Вважалось основоположним принципом конституції Речі Посполитої.

Лозниця -див. Чужеложниця.

Люди – селяни. В епоху розвитку в Литовсько-Білоруській державі феодальних відносин були позбавлені політичних прав і залежали від влади того землевласника, якому належала оброблювана ними земля. За характером і ступенем експлуатації їх господарем, панами і шляхтою вони ділилися на ряд груп.

невільні – челядь – представляли групу рабів, що поступово зменшувалась, несхожі (отчичи) – закріплені селяни, зобов'язані виконувати оброк і барщи-ну (панщину) на землі власника, не мали права залишати наданої їм ділянки. СХОЖІ (вільні) – в більшості випадків були вихідцями з селянських сімей, сиділи на незайнятих землях і юридично мали можливість (доки не засиділи давності) залишати зняті ними ділянки, що, звичайно, не звільняло їх від обов'язку сплати оброку, виконання цілого ряду повинностей і підсудності суду їх поміщика.

тяглі – несли обов'язок виконувати на господарському дворі певну роботу і понад того платили господарю ренту натурою.

Люблинська унія – була заключена (укладена) 28 червня 1569 р. Польсько-литовський сейм, скликаний королем Сигізмундом П, оформив остаточне об'єднання Польщі і Великого князівства Литовського в єдину державу – Річ Посполиту. Під владу Польщі переходив ряд українських земель – Волинь, Підляшшя, Київщина, Браштавщина.

Людье вилезуть -знайдуться свідки, які підтвердять втрату.

М

Мавакавув – церковне, канонічне право, див. Номоканон. Магдебурзьке право – феодальне міське право, встановлювало часткове звільнення міст від влади центральної адміністрації і феодалів та засновувало органи місцевого самоврядування. Виникло у XIII ст. в Магдебурзі (звідси назва). В XIII-XVIII ст. розповсюдилось в Польщі, Литві, Чехії, Бєларусі та на українських землях. Управління в містах, що користувались магдебурзьким правом, здійснювали магістрати. Маєтність – майно. Маєтність лежача – нерухоме майно. Маєтність рухома – рухоме майно.

Малжонка – дружина.

Марне – даремно, марно, марнотратно.

Маршалок земський – вища посадова особа, відала порядком та етикетом при великокняжому дворі.

Маршалок дворний – начальник дворян, які перебували при дворі великого князя.

Материзна – материнське майно, тобто майно, що перейшло по материнській лінії.

Машталер – конюх.

Мезлево – продуктова рента, стягувалась живністю: яловиця ми. баранами, сі нями, курами (курками).

Меотійське озеро – Азовське море.

Мечник – князівський дружиник, судовий службовець.

Містич – міський житель, міщанин.

Молодчиї – найнижчі верстви міського населення.

Монархія – форма правління, за якої вища державна влада повністю чи частково знаходиться в