Історія української культури

Голубця, в будівництві Мазепи можна простежити два напрями: один, у репрезентативних будівлях, українізує західноєвропейську барокову базиліку, другий – барокізує українську дерев'яну архітектуру. У цей період було закінчено Спасько-Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен на Полтавщині. П'ятибанна церква Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі надзвичайно струнка в своїх пропорціях, з багато різьбленим декором стін – справжня перлина серед п'ятибанних церков українського бароко. Поряд із спорудженням нових Мазепа обновлював старі храми. Завдяки йому і митрополитові Ясинському барокове оформлення набули Софійський собор у Києві, який було перебудовано у 1685-1707 pp., Успенський собор Києво-Печерської лаври та Михайлівський собор Видубицького монастиря. Крім того, по всій Лівобережній Україні у другій половині XVII – початку XVIII ст. було споруджено ряд монастирів з храмами, дзвіницями, оборонними мурами і баштами. Всього за кошти Мазепи було споруджено 14 будівель церковних храмів і 20 реконструйовано. У розповідях залишилися згадки про пишні гетьманські палати та інші світські споруди. Одним з найцікавіших зразків світської кам'яної архітектури України другої половини XVII ст., що збереглася до наших днів, є так званий будинок полкової канцелярії в Чернігові (будинок Я. Лизогуба). Наприкінці XVII ст. інтенсивно розбудовуються Київ, Чернігів, Переяслав, Суми, Стародуб, Ніжин, Харків. Непомітний Батурин в 1669- 1708 pp. стає резиденцією гетьманів на Лівобережжі. Творцем архітектури Києва XVIII ст. був значною мірою Іван Григорович-Барський (1713-1785), який поєднував традиції доби Мазепи з впливом свого вчителя Б. Растреллі. Справжніми перлинами українського бароко є будинки Києво-Печерської лаври, які створив архітектор Степан Ковнір (1695- 1786). Це Ковнірівський корпус, дзвіниці на Ближніх і Дальніх печерах Лаври, Кловський палац. Образотворче мистецтво. Архітектура, як і образотворче мистецтво України часів бароко, позначена особливою національною індивідуальністю, яка знайшла своє втілення у виникненні особливих жанрів малярства, суто українському відтворенні образів, позначеному потужним впливом народної культури, відповідно, невідомим для інших країн добором технічних прийомів. Особливими пам'ятками монументального живопису були Іконостаси. Серед них грандіозністю, пишністю та багатством відзначаються іконостаси Єлецького та Троїцького соборів в Чернігові та Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях (всі XVIII ст.). Усі вони виконані у стилі бароко. В галузі іконостасів працювали видатні майстри Іов Кондзелевич, Іван Руткович, Ілля Бродлакович. У малярстві спостерігалась особлива українська типізація Ісуса Христа, Богородиці та святих. Українські ікони, зібрані в музеях Києва і Львова, Харкова, Кам'янця-Подільського, Чернігова, свідчать про кілька іконописних шкіл. Часто на іконах зображено український побут, постаті, пов'язані з громадським і політичним життям України, гетьманів, старшину, козаків, засновників церкви та інших. Найбільшим осередком малярної праці був Київ, де кадри малярів, особливо малярів-портретистів, виховувались у Київській академії і в школі при Києво-Печерській лаврі. До наймайстерніших належать портрети М. Миклашевського, генерального обозного Родзянка, полковника Сулими і його дружини, київського міщанина Гудими та ін. Збереглися окремі імена видатних майстрів. У Києві – це Іван Паєвський; у Львові – це Микола Петрахнович, Федор Сенькович, Василь зі Львова, який працював при дворі короля Яна Собеського. З Лаврської художньої школи вийшли Каменський, Зарудний, Галик, Малій, Захар, Голубовський, Ірлієвський, Неділка, Казанович. У Москві працювали Заруцький, Маховський, Полонський, Пузаревський, Рефузинський, Ондольський, Животкевич та ін. У період українського бароко, особливо за часів І. Мазепи, величезного розвитку набуло граверство. Крім ілюстрацій у книжках була поширеною гравюра на металі, а також друкована на окремих аркушах паперу й шовку. Сюжети були присвячені визначним діячам політичного і культурного життя, козацькій старшині.