Історичні терміни та їх місце у шкільних курсах історії

 

Вступ

І. ОГЛЯД РІЗНИХ ПІДХОДІВ ДО МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ

2. ВИДИ УРОКІВ ПРИ ВИКЛАДАННІ ІСТОРІЇ ТА ЇХ ТЕРМІНО-ЛОГІЧНЕ НАСИЧЕННЯ

3. ПРИКЛАДИ УРОКІВ, ОРІЄНТОВАНИХ НА ЗАСВОЄННЯ ІСТО-РИЧНИХ ТЕРМІНІВ

3.1 Весела абетка

3.2 Пізнавальні уроки для перевірки засвоєння термінологічного апарату

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Звертаючись до праць видатних педагогів та письменників, можна зазначити, що ще багато років тому проблема термінології в історії у її всебічному розвитку викликала великий інтерес.

М. І. Чернишевський характеризував історію так, що вона з усіма її недоліками гнучка та багата у кожного народу, розумове життя якого досягло високого розвитку. Також, звертаючись до іноземних авторів, можна прослідкувати дуже схожі думки. І. Песталоцці нагадував, що коли людина хоче розтлумачити для себе будь-який предмет, вона має звернути увагу на три головні моменти: скільки різних предметів знаходиться перед її очима, як вони виглядають, які мають форми та контури, як вони називаються, як кожен з них можні виразити за допомогою звука та слова, тобто, підібравши для них відповідний термін.

Характеризуючи значення слова, К. Д. Ушинський писав, що кожен термін, кожна його форма є результатом думки і почуття людини, через які відображається справжня історія народу. Історія завжди збагачується та поповнюється новими словами, Бернарден казав, що історія збагачується різними словами настільки, наскільки вона збагачується ідеями.

Важливість практичного використання термінологічного матеріалу при вивченні історії зумовлюється тим, що вивчення запозичень-неологізмів є одним з основних аспектів вивчення лексики історичного періоду, тим більше, що історичні терміни на 70% складаються з запозичених слів. Таким чином, запозичення – це одне з основних джерел поповнення словникового складу при вивченні історії. Однак слід відзначити, що лексичні одиниці, які використовуються в учбовому процесі, мають відповідати реаліям сьогодення.

Аналіз програм для середніх загальноосвітніх шкіл з курсу історії показує, що вивчення запозичень-неологізмів та шляхів їх адаптації у лексично-історичному апараті учня взагалі не вивчається.

У зв’язку з об’єктивними причинами (необхідністю вивчення в школі слів, які відповідають реаліям сьогодення, необхідність розширити знання учнів про шляхи термінів, які потрапили в мову шляхом запозичення та їх адаптацію, необхідність вивчення історії різних країн) багато методистів вважають необхідним перегляд шкільних програм. Доповнення до програми мають розширювати використання неологізмів-запозичень, підкреслювати зв’язок запозичень з історією країни, яка вивчається, реалій життя та менталітету її народу.

 

 

На сьогодні існує досить багато методик і підходів до викладання історії. Для виявлення важливості вивчення термінологічного апарату історичної науки розглянемо основні віхи найпоширеніших з них. Підхід будь-якого викладача до методики викладання свого предмету найяскравіше відображається у його вимогах до перевірки знань учнів, а тому передусім звернемо увагу на популярні методи тестового контролю.

Підхід Е. Е. В'яземського й О. Ю. Стрілової припускає використовувати тести при відпрацьовуванні всіх компонентів навчального історичного матеріалу з метою:

виявлення термінологічних знань

виявлення хронологічних знань

виявлення картографічних знань й умінь

виявлення знання головних і неголовних історичних фактів

виявлення теоретичних історичних знань.

В. П. Беспалько, підвівши класифікацію навчальної діяльності до 5 рівнів (розуміння, пізнавання, відтворення, застосування, творчість), відповідно пропонує тести з питаннями 5 рівнів складності, які обов’язково включають перевірку засвоєння нових термінів.

У школах з гуманітарним ухилом тести можуть носити більше складний за структурою й змістом характер. Головна мета, поряд із традиційною при використанні такого типу тестів складається: по-перше, у виявленні поглибленого розуміння закладених у тесті питань; по-друге, у виявленні знань про найважливіші історичні події, які полягають у знанні дат, персоналій та термінів в узагальнено-логічному виді.

Такий тип тестів піднімає пізнавальну діяльність учнів на більш високий щабель, а сам процес роботи з тестами буде більше цікавим й осмисленим.

Розробка й використання тестів повинні здійснюватися диференційовано.

Щоб тести були ефективним засобом контролю знань учнів, вони повинні відповідати ряду критеріїв.

По-перше, нормування тестування. Воно включає обсяг знань, доречність знань, значимість знань і т. п.

По-друге, корисність тесту. Це значить, що тестування проводиться не заради тестування, а для швидкого за часом і глибокого по змісту виявлення знань учнів.

По-третє, економічність тесту. Обробка тесту не повинна вимагати значних витрат часу.

По-четверте, відповідність тесту педагогічним завданням. Тести використовуються в основному для перевірки знань термінів та ізольованих фактів. Розуміння взаємозв'язку між ними тести поки що не забезпечують.

Отже, розглянувши вимоги і підходи окремих методик, можна підсумувати, що кожна з них звертає особоливу у вагу на засвоєння учнями термінологічного апарату історії, що свідчить про його важливість і необхідність розширеного вивчення.

 

 

Уроки вивчення нового матеріалу мають наступні види: лекція, бесіда, самостійна робота з підручником або з текстом історичного документа, кіно- або телеурок, урок-екскурсія, семінарське заняття. Повторювально-узагальнюючі уроки можуть бути присвячені узагальненню й систематизації знань з окремої темі або проблеми курсу, або ж підсумковому повторенню основних тим (проблем) усього вивченого в даному класі курсу. Різними є і