Історичні терміни та їх місце у шкільних курсах історії

Уроки оцінки знань учнів у навчання історії проводяться рідко, головним чином наприкінці навчальної чверті, півріччя, року, коли необхідно перевірити й оцінити знання великої кількості учнів. Однак дуже важливо, щоб ці уроки не зводилися тільки до перевірки знань окремих школярів, а допомагали вдосконалюванню й закріпленню знань й умінь усього класу.

Великий обсяг матеріалу для вивчення, а також необхідність органічного зв'язку знову досліджуваних фактів й явищ із раніше вивченими ведуть до того, що в навчанні історії (особливо в V-VIII класах) найпоширенішим типом уроку є комбінований. При цьому види його можуть бути різними. Часто він починається з перевірки й оцінки знань учнів по заданому для домашньої роботи матеріалу, що одночасно повинно служити підготовці учнів до вивчення нового. При цьому на перше місце виноситься перевірка засвоєння саме термінології вивченого, оскільки без її знання учні не осягнуть необхідним чином нового матеріалу.

Основний час приділяється вивченню й закріпленню нового навчального матеріалу. Можлива й інша структура такого уроку. Після короткої бесіди або вступного слова вчителя організується вивчення нового матеріалу, а потім проводиться перевірка первинного засвоєння досліджуваної теми в сполученні з перевіркою виконання домашнього завдання. Така структура доцільна на уроці, що безпосередньо продовжує вивчення теми попереднього заняття. У ряді випадків перевірка й оцінка знань проводяться в процесі вивчення нового навчального матеріалу, коли при розгляді того або іншого питання необхідно актуалізувати знання термінології учнів.

У старших класах необхідні уроки, цілком присвячені вивченню нового навчального матеріалу, тому що розкриття досліджуваної теми тут найчастіше вимагає значного часу, що не може бути здійснене в рамках комбінованого уроку.

Семінарські заняття також мають місце в старших класах. Найбільш характерні риси таких уроків: попереднє поглиблене вивчання учнями рекомендованої вчителем літератури й підготовка повідомлень по основних питаннях семінару; колективний розбір на занятті заздалегідь поставлених питань; колективне обговорення повідомлень, підготовлених учнями. Саме тут є можливість наперед роздати кільком учням картки з присвяченими темі термінами, давши завдання підготувати розширену доповідь за кожним з них, що дає змогу глибше засвоїти матеріал всім учням класу.

Уроки, цілком присвячені вивченню нового матеріалу (лекції), і уроки семінарського типу, які відкривають можливості для всіх видів самостійної роботи учнів, застосування їх знань та умінь у нових ситуаціях, повинні зайняти одне з головних місць серед інших типів уроків.

Семінарські заняття характеризуються більшоим ніж будь-який інший тип уроку ступенем самостійності учнів у підготовці до семінару. Визначений час за винятком коротких вставного й заключного слів учителя цілком надається учням для обговорення теми семінару.

За тиждень до семінару вчитель повідомляє класу його тему, дає план і перелік основних джерел знань для підготовки. Деякі питання, що вимагають поглибленого висвітлення, з доручення вчителя готовлять заздалегідь окремі учні. На семінарі по своєму бажанню або за викликом вчителя учні висвітлюють основні питання плану. Клас бере участь у їхньому обговоренні. Заслухуються й обговорюються підготовлені повідомлення, що містять додаткову інформацію з теми семінару. У заключному слові вчитель оцінює якість підготовки учнів до семінару й узагальнює головне в його змісті.

Уроки-семінари успішно здійснять всі свої завдання, якщо в учнів будуть сформовані на досить високому рівні необхідні для таких занять термінологічні знання. Найбільше інтенсивно вони формуються на спеціальних уроках застосування знань і формування вмінь. Учитель озброює учнів раціональними прийомами навчальної діяльності й створює умови для їх застосування на усе більше високому рівні труднощів. Ці уроки можуть мати в основі невеликим за обсягом й неважкий за змістом новий навчальний матеріал, вони можуть будуватися і на пройденому матеріалі, але на нових для учнів термінах, фактах тощо. У практиці викладання такі уроки називають лабораторними. Основний час такого уроку (30-35 хв.) учні працюють самостійно по темі уроку із зазначеними вчителем джерелами навчальної інформації.

Спочатку школярі користуються підказаними вчителем прийомами, а потім за власним вибором застосовують свої уміння в нових ситуаціях. Учитель здійснює переважно управлінську функцію, організовує роботу учнів. Діяльність учителя визначає ступінь продуктивності навчальної діяльності учнів.

Вона полягає, по-перше, у доцільності вибору теми уроку для організації лабораторної роботи учнів з урахуванням її обсягу, ступеня популярності матеріалу, рівня сформованості вмінь учнів.

По-друге, важливо чітко й доцільно спланувати зміст структурних елементів уроку, передбачивши характер джерел знань, з якими будуть працювати учні, сформулювати питання й завдання так, щоб вони забезпечували формування запланованих умінь. У завершальній частині уроку вчителеві необхідно оцінити його результативність, щоб на наступному уроці подібного типу ще раз закріпити ті або інші вміння, слабко засвоєні на даному уроці, або включити нові, більше складні вміння.

Самостійно працюючи на уроці з текстом підручника, історичним документом, наочним приладдям, матеріалами періодичної преси, учні усно або письмово формують і закріплюють уміння аналізувати й виділяти головне, узагальнювати, порівнювати, робити висновки, встановлювати взаємозв'язки між явищами й подіями, давати їм моральну й правову оцінку. У процесі лабораторних уроків виробляються вміння витягати інформацію з текстових і позатекстових компонентів підручника й інших джерел, оформляти план, тези, реферати і т. д. При цьому варто запропонувати учням вести індивідуальні або загальнокласні словнички історичних дат і понять для кращого засвоєння термінологічного апарату.

 

 

 

Завдання цього уроку – це повторення основних понять і термінів до даної теми. Учитель називає літеру алфавіту, а учні у відповідь називають якийсь історичний термін, що починається з даної літери. Відповідає та команда, у якої першої буде готова відповідь. За кожний правильно названий термін команда отримує один бал. Наприклад: Учитель називає літеру А. Учні ж у відповідь:

Автономія – це право населення тієї чи іншої території самостійно вирішувати справи внутрішнього управління;

Австро-Угорщина – європейська багатонаціональна держава, до складу якої у ХІХ ст. входили західноукраїнські землі;

Адміністративно – територіальний устрій – система територіальної організації держави, на основі якої утворюються і діють органи державної влади і управління.

Учитель називає літеру П. У відповідь чує:

Промисловий переворот – переведення виробництва з ручного на машинне.

Політична партія – організація якоїсь певної соціальної групи населення, яка виражає і захищає її інтереси.

“Просвіта” – культурно – освітні товариства, які виникли на західноукраїнських землях в др. пол. ХІХ ст.

Учитель називає літеру К, а учні у відповідь:

Кооперація – форма об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

Кафедра – структурна одиниця вищого навчального закладу, яка організовує навчальний процес і наукову діяльність.

Культура – ціннісні надбання людства в матеріальній та духовній сферах.

Учитель називає літеру Д, а учні у відповідь терміни, що починаються з цієї літери:

Демографічний вибух – швидке зростання чисельності населення.

Денаціоналізація – насадження мови пануючої нації, поглинання національних культур культурою імперської нації.

“Дністер” – перша страхова компанія, створена на західноукраїнських землях; і т. д.

Учитель далі продовжує називати літери, а учні – історичні терміни та поняття. Гра може тривати 6-7 хвилин.

 

 

Найбільш надійний і традиційно перевірений спосіб розвитку вмінь – це система пізнавальних завдань. Пізнавальне завдання – це певні навчальні умови, які вимагають від учня активізації всіх пізнавальних процесів – мислення, уяви, пам'яті, уваги і т. д. Традиційно їх ділять на образні, логічні й оціночні. При акцентуації уваги на вивченні історичних термінів найбільш прийнятними є образні завдання.

Образне завдання – це таке, яке допомагає учнем відтворити історичне минуле в образах і термінах та оперувати ними.

Приклад: Скласти історичний портрет видатного діяча тієї або іншої епохи. Вчитель роздає учням картки з портретами різних історичних діячів і пропонує скласти їх історичний портрет. Наприклад.

Чінгісхан:

Був сином одного із проводирів монгольських племен.

У молодості його називали Темучін.

У 1206 році був проголошений каганом або великим ханом.

Під час походів зайняв Північний Китай, Східний Туркестан, держави Середньої Азії.

Був високого зросту, мав відмінне здоров'я, відрізнявся великою хоробрістю й витримкою, у складних обставинах не втрачав самовладання, мав талант красномовства, був гарним вершником, прекрасно стріляв з лука й відмінно володів списом.

Був неписьменним, але державою керував на засадах взаємної згоди.

Перед смертю свою імперію розділив на три частини й віддав своїм синам.

Після виконання завдання учням пропонується визначити, скільки і яких історичних термінів вони використали для опису (терміни у прикладі виділено курсивом).

 

 

Термінологічний склад історії є одним цілим і постійно змінюється – поповнюється новими одиницями. Запозичення як процес поповнення словникового складу історичної науки є одним з продуктивних способів її розвитку.

Дослідження ролі історичних термінів і місця, яке вони посідають серед історичних лексичних одиниць, обгрунтовує необхідність їх якомога частішого практичного використання, вивчення в середніх та вищих навчальних закладах. Аналіз шкільної програми показує, що історичні терміни та шляхи їх адаптації у школі не вивчаються, а результати огляду літератури з розглянутої проблеми дають нам можливість вести мову про необхідність упорядкованого введення вивчення історичного термінологічного апарату в учбовий процес.

В цілому характеризуючи історичну термінологію слід відзначити, що історія приймає дуже багато слів з різноманітних мов, які якнайповніше відображають дух періоду та суспільний стан справ.

В сучасній методиці вивчення історії намічається тенденція до збільшення словникового складу. Кількість запозичень-неологізмів швидко зростає, різні сфери і галузі людської діяльності постійно збагачуються ними, і необхідно, в міру можливостей, прослідкувати цей процес.

Проведення додаткової роботи з учнями допомагає детально розглянути цей засіб поповнення словникового складу, але залишилося ще багато актуальних питань, які вимагають подальшого вивчення, наразі досліджено далеко не всі проблеми сучасної історичної термінології.

Історична наука являє собою значне поле діяльності для всебічного вивчення, але обсяг реферату не дозволяє розглянути всі її методичні аспекти. Без всякого сумніву можна констатувати, що подальше дослідження ролі історичних термінів у методиці викладання історії, шляхів їх адаптації і зв’язку з різними галузями діяльності людей, буде доцільним та необхідним.

 

 

Вагин А. А. Методика обучения истории в школе. – М. : Высшая школа, 1972.

Вяземский Е. Е., Стрелова О. Ю. Методика преподавания истории в школе. – М. : Высшая школа, 1990.

Коровкина Ф. П., Запорожец Н. И. Методика обучения истории древнего мира и средних веков в 5-6 классах. – М. : Наука, 1970.

Короткова М. В., Студеникин М. Т. Практикум по методике преподавания истории в школе. – М. : изд. МГУ, 2000.

Степанищев А. Т. Методика преподавания и изучения истории. – М. : Арт-Пресс, 2002.

Студеникин М. Т. Методика преподавания истории в школе. – М. : Север, 2000.