Класифікація і особливості еліптичних речень

 

1. Поняття про еліптичні речення як різновид неповних речень

2. Класифікація і особливості еліптичних речень

Список використаної літератури

 

 

Речення – це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію. Це основна граматично оформлена, інтонаційно оформлена комунікативна мовна одиниця, в якій формується й виражається думка, що відображає частинку реальної дійсності і показує різні відношення повідомлюваного змісту до буття.

Неповними називаються прості речення, в яких пропущено один чи кілька необхідних для граматичної структури речення членів, що легко відновлюються з контексту чи ситуації. Наприклад: «Він дивився на воду і не знав, чого сидить тут. І не знав уже гаразд, для чого живе на світі».

Пропущеними можна вважати тільки ті члени речення, відсутність яких призводить до семантичної або структурної неповноти речення.

За структурними і семантичними ознаками серед неповних речень виділяють такі різновиди: контекстуальні, ситуативні та еліптичні. В свою чергу, дослідники української мови (М. Я. Плющ, О. Д. Пономарів, І. Р. Вихованець та ін.) поділяють неповні речення на такі дві групи:

речення структурно і семантично неповні (контекстуальні та ситуативні) ;

речення структурно неповні, але семантично повні (еліптичні).

Структурно неповними, але семантично повними називають еліптичні речення. В цих реченнях пропущений присудок, який не встановлюється з контексту чи ситуації. Уявлення про цей присудок одержуємо з власного змісту й будови цих речень, а точніше, з семантики і форми залежних обов'язкових другорядних членів – додатка чи обставини: «- Горілку не забудь, отамане, горілку! – нервово голоколінники».

Отже, еліптичні речення структурно неповні. Семантично ж вони повні, бо «за відсутності лексичного вираження присудка семантичне навантаження припадає на семантично і структурно обов'язкові другорядні члени речення – обставини й додатки, які залежать від «нульового присудка»

Отже, еліптичні речення – це структури, в яких неназваний член речення не визначається з контексту та обстановки мовлення, а зумовлюється структурою та семантикою самого речення. Найчастіше пропущеним є присудок двоскладного чи головний член односкладного речення, який встановлюється лише приблизно. В еліптичних реченнях відсутній член, а це завжди присудок, можна відтворити не з контексту чи ситуації, а з самої конструкції речення.

На відміну від контекстуальних, в еліптичних реченнях можна відновити не конкретне пропущене дієслово, а лише тематичну групу, до якої воно належить.

За визначенням дослідника української мови М. Я. Плюща, «еліптичним називають речення, специфікою структури яких є відсутність дієслівного присудка, що не встановлюється з контексту чи ситуації. Такі речення самостійно функціонують у мові, а уявлення про неназваний член випливає із змісту речення. Еліптичні речення, незважаючи на пропуск (еліпсис) головного члена, не потребують ні контексту, ні ситуації для передачі інформації, вона вичерпно виражається всією конструкцією в цілому».

Хоча еліптичні речення розглядаються як різновид неповних речень, вони є структурами, відмінними від власне неповних речень (контекстуальних і ситуативних), які і структурно, і семантично неповні. Їх специфіка полягає в тому, що вони семантично повні, а структурно – неповні. Тому дехто з учених трактує їх як самостійні речення окремого типу, особливістю структури яких є відсутність дієслівного присудка, що не встановлюється з контексту. Проте цей присудок бере участь у формуванні будови речень цього типу, оскільки в них наявні члени групи присудка.

Саме внутрішня будова еліптичного речення зумовлює появу цих структур, тим часом як контекст і ситуація не відіграють ніякої ролі в їх відтворенні. Наприклад: «Сволок тут мережаний, одвірки різьблені. На покуті, в кутку, божниця – образи на двох довгих полицях, поміж ними кілька дорогих, мальованих на кипарисі та жерсті грецькими та київськими майстрами. Перед образами – непогасна лампада».

Не вжиті в поданих реченнях дієслова «є», «перебуває», «знаходиться» заміщуються обставиною «тут». Це свідсить про структурну неповноту речення (відсутній присудок). Проте за інформативною семантикою наведені вище речення повні.

Можливість встановлення значення відсутнього присудка забезпечується кількома факторами:

наявністю членів речення, синтаксично пов’язаних із пропущеним;

лексичним та граматичним значенням залежних від пропущеного члена речення слів;

однотипністю конструкцій еліптичних речень, обмеженістю їх семантичних груп, мовною традицією.

Еліптичні речення є типовими конструкціями в розмовних стилях мови, на чому наголошують дослідники П. Дудик, А. Загнітко, М. Каранська та ін. Ці речення вирізняються з-поміж інших своєю синтаксичною будовою, можливістю синонімічного заміщення неназваних членів. Важливу роль у них відіграють другорядні члени речення (обставини і додатки), завдяки яким можливий еліпсис члена речення чи його частини.

 

 

Розрізняють кілька різновидів неповних еліптичних речень:

1) з еліпсисом присудка (головного члена односкладного речення) зі значенням дієслова руху, переміщення в просторі. За структурою такі речення переважно поєднують препозитивну чи постпозитивну обставину з підметом, постпозитивний додаток з підметом. Наприклад:

«Не пам'ятав, як сталося, – жива душа хотіла жити, – що не чекав смерті чи полону на маківці Сліпої, а покотився вниз. Геть з лисого горба, в бур'ян, куди ще не сягнули очі татар. Котився по крутому козачому